Масштаби моїх мрій сягають родичів, сім'ї і близьких мені людей, а їх, таки, чимало... Кажуть, що мрії - це плани Бога стосовно нас, то ж хай збуваються наші мрії!!! Дякую за коментар.
"Хіба можна цей світ не любити?" - Заперечно скажу Тобі: - Так!!! Хіросіму чи стали б бомбити, Коли б світ вартував не п'ятак? Сум і радість, краса неземная, Синьоокі волошки в житах, - Лише мить, адже поруч війна є: І у цьому, і в тому світах. Голосить гомінке жайвороння, Зачаровує співом всю вись, Горизонт же чорніє воронням, Ріки крові пролИлись чиїсь. З джерелА не нап'єшся, Ти, друже, У холоднім до дригу струмку Б'є вода не чистіша калюжі, Швидше паличку схопиш стрімку. Ти не думай, - не хочу грубити, Ти - поет і прекрасне несеш, Але світ розучились любити, А назад всіх утрат не вернеш...
То в Тебе така молода матуся? Всього шістнадцять? З Днем народження, пані Маргарито!!!! Вічної молодості і здоров'я Вам. Сподіваюсь, що Ваша доця моїх вітань Вам передати не забуде. 5.0. - звичайно, хай хтось посміє тільки поставити менше!!!
...Я, наче хліб, загорнутий в любов, І хай я, часом, черствим видаюся, Пробач, матусю, - це юнача кров...
Нагадав мені мої ж рядки, своїй матусі. Вірш - просто клас. Недоліків не багато. Вони перекриваються пережитою щирістю. Хай, навіть, пережитою за когось... Незаперечне - 5.0.
Сніг відбілює чорні плями. День хмеліє, як від вина. Кожна мить, як новий екзамен, що пронизує аж до дна. Аж до дна, до самого денця проникає життя, як струм. І крізь призму живого серця відчуваю життя і гру... Що крім мене, ніхто не спинить тої музики… Білий сніг я ловлю, як мала дитина. І вальсує життя в мені. Ох, які ці хвилини щирі! О, який милосердний час!… Це життя у своєму вирі, що одвічно пульсує в нас.
Любов така близька до божевілля. Здається, саме так воно і є... Я вільна, Боже! Вільна, Боже! Вільна Коли люблю, - тоді я та, хто є. Коли вже не паралізує серця прозорий страх уявних перешкод - зникає все, лишається відвертість себе перед собою, - ось він - код розгадка всіх моїх головоломок, що не дають заснути в ніч густу. Нема в любові ані вад, ні рамок. Любов усе пронизує, як струм до ниточки до кості до клітини до атома без осуду й вагань. Любов дає свободу вчора нині... повітрям ставши для моїх легень. Я вітром поринаю в небо синє, з якого серце безконечність п'є. Я вільна, Боже! Вільна, Боже! Сильна Коли люблю - я саме та, хто є.
О Meriam, - закохана і сильна, Чом вірш "червоним" замигав? Я розумію: від любові - вільна, Але ж Ти пишеш не про гав... Залиш емоції у грудях, На мить всього їх не пусти, І Ти зумієш творчу груду У гарні вірші заплести...
А, хіба ж, є варіанти? Знаєш про досліди з мишкою? Прикріпили мишці на тільце датчики і поставили біля неї кнопку: коли мишка наступала на кнопку, - у той момент її щипав розряд струму, від якого вона отримувала задоволення. Через деякий час мишка не змогла зняти лапки з кнопки і... вмерла від задоволення. Так от я, як та мишка...
Розгуляйся розмір! Розгуляйся римо! Бо забули муза з автором про них, Може "... дар" і є, та такий незримий, - Я його безцінності вичитать не зміг... Вибачте, пані Ольга, але, я так розумію, Ви пишете не перший рік. Навіщо давати на огляд інших те, у чому відчуваються прогалини. Звичайно, може справа, просто, у смаку, може у моєму сьогоднішньому настрої, але цей вірш технічно не дописаний, недовідчутий, або надмірні емоції завадили Вашій творчості. Якщо я десь різко висловився - вибачте, - самому не зовсім приємно, коли різко критикували на початку, однак, така критика допомагає удосконалюватись. Натхнення Вам!
Не ставлю оцінки. Вірш хороший. Дуже важкий для сприймання, але хороший змістом. Водночас - технічно - надто багато помарок. Натхнення Вам і не полінуйтесь ще раз попрацювати над технікою написання перш ніж розміщувати черговий твір.