Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
– Хочу влаштуватися сторожем, –
каже приятель, який вже кілька років одержував пенсійну мінімалку, а
влітку їздив в одне із сіл на узбережжі Чорного моря, здаючи там в
оренду відпочиваючим приміщення, отримане у спадок від родичів.
Раніше він і думати не міг, що занедбана халупа неподалік моря
приноситиме йому по кілька тисяч чистого прибутку за сезон. Але з часом
все вимогливішими до умов проживання стають відпочиваючі. Та й у
приморському селі жителі швидко зрозуміли, який зиск можна мати,
перетворивши свою оселю в сучасний кемпінг. Отож, приватний «готельний
бізнес» знайомому довелося закрити, а повернувшись додому, він став
шукати інших додаткових джерел існування. Ідеальним місцем для
здійснення цієї мети він вважав... ...
Жнивна пора, на термометрі –плюс
тридцять п’ять, а на току біля буртів зерна – літні чоловіки і жінки з
мішками, відрами, лопатами , віниками. Зібраний урожай засипають у
мішки, потім завантажують у кузов автомашини, перевозять на склади, де
знову розвантажують. І так щодня без вихідних з восьмої ранку і до
заходу сонця, доки з поля не піде останній комбайн. – Не витримаю, –
каже мені знайомий товариш, який у свої 57 років змушений щодня їздити
сюди на роботу з райцентру. – От завтра залишуся вдома і хоч раз за рік
спатиму, скільки захочу… Але наставав новий день... ...
Дехто вважає,що завдання написати ювілейний нарис, зарисовку чи навіть
фототекстівку про якусь людину не є для журналіста занадто обтяжливим.
Описав життєвий шлях ювіляра, назвав позитивні риси характеру, розповів
про добрі діла і помисли, побажав всього найкращого в подальшій
діяльності - і, вважай, стаття готова…
Але насправді це не
зовсім так. Зараз не тільки нариси, присвячені окремим ювілярам, а
просто позитивний відгук про людину, надрукований в газеті, викликає
інколи неоднозначну реакцію. Одні висловлюють своє негативне
ставлення до написаного при зустрічах, інші телефонують: "І кого ж ото
ви в газеті надрукували? Та у неї (чи у нього) такий сварливий характер!
А з скількома людьми він (вона) перелаялися! І в сім`ї у них не все
ідеально. А отой скнара, той бюрократ, а той розпусник, той гультяй… А
ви про них в газеті пишете." Про подібні ситуації доводиться чути
від колег, траплялись вони і в мій творчій практиці... ...
Жебрацький презент
Скільки раз зарікаєшся не приймати ніяких дарунків
від жебраків, хоч як би вони цього не наполягали і не клялися, що
просто хочуть віддячити за вашу доброту. Але одного разу таки змушений
був взяти жебрацький гостинець при досить незвичайних обставинах. Це
трапилось, коли знайома жінка – жебрачка зайшла до квартири з гускою
в руках, а вслід за нею... ....
Короткі миттєвості щастя
Все частіше ловиш себе на думці, що щасливі моменти в нашому
повсякденному житті - то лише швидкоплинна миттєвість, про яку з тихим
смутком згадуватимеш в майбутньому. Ця прописна істина пригадалась
чудовим осіннім ранком, коли побачив коня, який пасся на моріжку біля
ставу і подумав: як давно не милувалась душа отаким спокоєм , затишком і
благодаттю... ...
Перша пречиста того літа
випадала на понеділок, тож чоловічий гурт, який зібрався напередодні в
Закопаївці біля самогонної «точки» Михайла Волопаса жваво обговорював
актуальну проблему: чи працюватимуть люди того дня, чи ні. Половина
запевняла, що більшість таки працюватимуть. бо на полях і городах ще
стільки збіжжя незібраного – впоратись би скоріш до осінніх дощів. Щодо
порушення православних канонів, то приводився традиційний в таких випадках аргумент: такий гріх, як праця в святковий день, Бог
завжди простить. А свят державних і релігійних за рік скоро вже буде
більше, ніж робочих днів. Інша ж половина, навпаки доводила, що один
день нічого не вирішує, і не варто гнівити всевишнього, який уже й так
достатньо наслав кари небесної на їхнє село, вірніше на те, що від нього
зосталось: вісімнадцять хат, які зажурено пригорнулись одна до одної
біля лісосмуги.
Безперспективна Закопаївка вже давно жила за своїми законами, які
часто не співпадали ні з законами загальносуспільними, ні з
божественними. Не було у жителів одностайності і щодо назви свого села... ...
Жнивна пора, на термометрі –плюс
тридцять п’ять, а на току біля буртів зерна – літні чоловіки і жінки з
мішками, відрами, лопатами , віниками. Зібраний урожай засипають у
мішки, потім завантажують у кузов автомашини, перевозять на склади, де
знову розвантажують. І так щодня без вихідних з восьмої ранку і до
заходу сонця, доки з поля не піде останній комбайн.
Перша пречиста того літа
випадала на понеділок, тож чоловічий гурт, який зібрався напередодні в
Закопаївці біля самогонної «точки» Михайла Волопаса жваво обговорював
актуальну проблему: чи працюватимуть люди того дня, чи ні. Половина
запевняла, що більшість таки працюватимуть. бо на полях і городах ще
стільки збіжжя незібраного – впоратись би скоріш до осінніх дощів. Щодо
порушення православних канонів, то приводився традиційний в таких випадках аргумент: такий гріх, як праця в святковий день, Бог
завжди простить. А свят державних і релігійних за рік скоро вже буде
більше, ніж робочих днів. Інша ж половина, навпаки доводила, що один
день нічого не вирішує, і не варто гнівити всевишнього, який уже й так
достатньо наслав кари небесної на їхнє село, вірніше на те, що від нього
зосталось: вісімнадцять хат, які зажурено пригорнулись одна до одної
біля лісосмуги.