В розділі матеріялів: 1515 Показано матеріялів: 1281-1300
Сторінки: « 1 2 ... 63 64 65 66 67 ... 75 76 »
Храм тиші у серці своєму зведу я Із шуму дощу і відлуння громів Та шепотом листя склепіння згаптую, Додавши скрипучих дерев сонний спів. Храм без олтарів, так до жертов охочих, Свічок, що дарують вогненний оскал; Тут замість ікон пильно дивляться в очі Потріскані рами розбитих дзеркал.
[b]
Цілунком з губ моїх зомлілих Слова несказані вкради; Якщо їх ти Складеш в ряди – Знайдеш заховані сліди Десь на межі душі і тіла,
По вулицях тихих ступають розвітрені душі. І я серед них, мої ноги не видно в тумані. Лиш вітер відвідує швидко спустілі домівки, А дзвони співають під порух невидимих рук.
У прямокутнику вікна Малює сніг діагоналі Й несеться все десь далі й далі, Шалений… Спокою не зна. А в нескінченному хоралі Вітри сплітають голоси, Тривожать приспані ліси Та рвуть калинові коралі.
Я, Гарасим Іванна Ярославівна, народилася 20 січня 1993 року в місті Бориславі Львівської області. На даний момент проживаю в США. В мене в серці - рвана рана, Що не може не боліти. Мені зараз так погано, що не хочеться і жити. Кажуть, небагато треба, щоб життя було щасливим: мати їжу, мирне небо, дах твердий - і все красиво!
Дійсно, ніби небагато, і я точно все це маю... То чому ж, скажіть, будь ласка, все одно я так страждаю?
Видно, набрехали люди! Мабуть, вигадали диво! Мало їжі, даху й неба, щоб було усе красиво!
Чого треба? Що шукаю? Може, з розуму я сходжу? Я не знаю, що шукаю, і нічого не знаходжу!
...
Земле дивна, прекрасна й страшна, Повна смутку і сміху дитячого, Враз піднявшись з пекельного дна, Шанс життя ти отримала кращого. То чому ж все пішло шкереберть? Чом ти знову покрилась проказою, І утомлена лікарка-Смерть Призначає з жалю евтаназію?
Зів’яне скоро день, розтане вечір тихо І нічка прокрадеться шкодливим кошеням, З календаря вкраде листок собі для втіхи Й, пустивши пастись зорі, намет розкине снам. У цей безмовний час із неба, величаво На крилах розітнувши зачорнену блакить, Утомленим птахом із поглядом лукавим На філіжанку кави мій ангел прилетить.
На вулиці стихлі, у парки застиглі, Згасивши світ сонця, немовби свічу, Під звук барабанний краплинок останніх Запрошує танець вечірній дощу. В зів’ялому листі розсієш намисто Із перлів прозорих, крутнувшись чимдуж, І будуть шептати: “Яка чарівна ти!” Ожилі дзеркала недавніх калюж.
Згадав розповіді прабабці, вічна їй пам'ять.
сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Іванна
ОПУБЛІКУВАВ:
Joey
Дата: 27.08.2008
"ТОП++ "
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...