За гранями ночі як страшно торкати, Захмарні спільноти, їх пульс пустоти. Тумани стелити за хмари ховати, Щоб знову піднятись на пік темноти.
Наш мозок од болю стискається щільно, Завихрені думи всі ринуть назад, Тривога зростає, хапає нас вільно, Без зору і слуху, без всяких порад.
Обтяжені крила так низько звисають, Їм тяжко збагнути стосунки людей. Їм сили бракує, свій дух десь шукають, Щоб прірву туманну прогнати з очей.
Без верств до світання нам ночі не скинуть, І єдність, і спільність тихцем не сягнуть Можливо ті хмари розхитані згинуть, Та сонце без злету людям не вернуть.
гарно, глибоко, тільки чомусь початок трохи я не до кінця розумію, думаю над сприйняттям, може не як, а -аж -? з відокремленням ? це просто думки вголос
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
сонце без злету...... 
