Якщо своє

Будеш любити...

Видом весни

Здійснює сни...

Я не привик до чужини.

У ній раю я не побачив,

Хоча тут родились сини,

Минали чергові весни,

А я стежок й нині не трачу

До своєї Батьківщини.

 

А вже мало бути як треба

А є як є народ це бачить

Анголи вернулись до неба

А чорт іде й дзвінком колаче

Ліси молилися як. як люди,

Молитвою без слів. Боялись

Того, що було, є і буде

А вороги кругом сміялись. 

По бабусинім городі

Зайчик, мов господар, ходить;

 Зирк – цвіркун, його питає:

– Чи морковцю бабця має?

по городі

мов той злодій

грішок ходить

людей зводить

Де ті стежки,

Дороги,

Які вели

До Бога?

Доказів на це багато

"Що засієш будеш жати"...

Неба морем

Пливуть зорі...

Вони

Увійшли в мої сни

Де приснули надії...

Молись.

Молитву колись

Оцінять діти.

Зимовий ранок молитву шепоче

Снігу словами що з вітром гуляють...

Ні

Ви не сини

Вине діти

І не герої

Нашої землі...

А що далі Україно, а що далі?

Запитання спати мені не дають.

Знову ті самі злодії

Окрадають наші мрії...