Хлопці пили за здоров’я

 цілий день, вар’яти.

Привід був, бо в Люби й Міші

син родився п’ятий.

Зупиняєм  свій годинник серця під любові шалене скерцо,

Щоб до п’ят пропекло так, до денця, як хороша горілка з перцем.

Тлієм від часу, губимся в осінь. Втікаєм від себе й до себе.

В старім горнятку міцного чаю шукаєм низьке своє небо.

Після танців йдуть додому Славко й Ганя  в парі.

Нічка ясна,  зорі сяють.   В небі  ані  хмари.

Раптом зірка стала падать.  – Йой!- аж скрикне Ганя –

Швидше, Славку. Думай, хлопче.  Загадай бажання.

Прийшла до мами донька вплач: - Мені  пораду дай.

Кого із хлопців вибрать трьох? Ну просто,  бач,  біда.

Андрій – хлопака  хоч  куди. І Гриць не промах теж.

Сусід Петро , хоча й не красень. Майстер -  він зате.

Древо життя – 

бензопилою смерті.

На пні страждань   

пагін надії погас.

Бабуся в « Оптику» зайшла. Питає там вона:

- Які найкращі з окуляр? Яка у них ціна?

Всміхнулась дивно лікар їй: - У нас найкраще все.

Скажіть, що саме треба вам. І я принесу це.