Чого це раптом спотикнувся час , Принишкло небо, сполошились зорі І на шляху безбарвнім та суворім Я випадково згадую про Вас
? Перед очима наш колишній сад, Усмішка Ваша пристрасно-мигдальна… Я вже й забув яке воно – кохання, Його п’янкий, небесний аромат. Прийшов до тями вишколений час, Криві алеї порівняли зорі. Сльозу втираю в лінії долоні: Невже ще досі вогник цей … не
згас ?
03.01.13.
|