Неозоре

 

Чого це раптом спотикнувся час ,

Принишкло небо, сполошились зорі

І на шляху безбарвнім  та суворім

Я випадково  згадую про  Вас ?

Перед очима наш колишній сад,

Усмішка Ваша пристрасно-мигдальна…

Я вже й забув яке воно – кохання,

Його п’янкий, небесний аромат.

Прийшов до тями  вишколений  час,

Криві алеї порівняли  зорі.

Сльозу втираю в  лінії долоні:

Невже ще  досі вогник цей … не згас ?

 

03.01.13.