Сидів... і плакав....Ридав,а там внизу життя ішло своїм порядком, Згадав коли літав між небесами,згадав коли він був ще янголятком, Коли Отець небесний благословно висвячував в архангели його, На мить згадав своє земне кохання,й сльоза скотилася з очей у нього. Згадав обітницю ту кляту,що не кохають ангели нікого, Згадав страшенний гнів Отця,і сміх Диявола німого. Тепер,коли його із неба,назавжди вигнали..навіки. Вже не поможуть просьби й муки,І не поможуть сльозів ріки... За те що ангел цей,безгрішний,земну людину полюбив, Небесний наш Отець невтішно,у ньому силу ангельську убив. Тепер приречений літати,десь там між небом і землею, І дня судного чекати,щоб знов побачитися з нею,із дівчиною свого серця,коли Господь прийде усіх судити.. І він заплакав з горя і образи,тепер вже пізно щось робити. Клеймо вигнанця..чорні крила,без сили,лише смерть..зітхання... Та він щасливий,сталось дивне диво,що ангел так відчув людське кохання.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Рада знову Вас бачити на сайті з прекрасним і мудрим віршем. Ви вірно підмітили недоліки людського характеру. Але такими нас зробив Господь, він же Матінка природа. Не ангели ми, і в лиху годину наші
у Вас 