SITE LOGO
Пт, 04.07.2025, 17:50
Меню сайта
Наш опрос
Дайте оцінку сайту української поезії
Всего ответов: 607
Главная » Комментарии пользователя [Asedo1949]

Найдено комментариев: 14507
Показано комментариев: 3601-3630
Страницы: « 1 2 ... 119 120 121 122 123 ... 483 484 »

avatar
0
10907 Asedo1949 • 15:27, 18.11.2016 [Лінк на твір]
Спогади про маму, рідних - святе! Що тут ще сказати?
avatar
0
10906 Asedo1949 • 15:20, 18.11.2016 [Лінк на твір]
Як, що шукати? А, що можна,
З землі піднятись в небеса?
Адже людина не спроможна
Такі творити чудеса.
Дива - прерогатива Бога,
А для людини - простота,
В якої добра є підмога -
ЇЇ сердечна доброта.
avatar
0
10905 Asedo1949 • 13:55, 18.11.2016 [Лінк на твір]
Вже пора додому повертатись
Із іркутських місць чи Кіржача,
Прийшов час для Неньки постаратись
І підкласти братові плеча...
avatar
0
10904 Asedo1949 • 13:22, 18.11.2016 [Лінк на твір]
Обіцяв пан кожух - та й слово його тепленьке - це на слово "обласкали" краще приголубили.
avatar
0
10903 Asedo1949 • 13:16, 18.11.2016 [Лінк на твір]
Спасибі!
avatar
0
10902 Asedo1949 • 13:15, 18.11.2016 [Лінк на твір]
Змога - спроможність, здатність що-н. робити.
Знемога - втрата сил, знесилювання, виснаження.
Дякую за візит!
avatar
0
10901 Asedo1949 • 13:11, 18.11.2016 [Лінк на твір]
Дякую!
avatar
0
10900 Asedo1949 • 22:09, 17.11.2016 [Лінк на твір]
Ще не закінчилась війна.
Не відгриміли канонади...
Не знаємо чия вина,
Що зрадники ідуть до влади...
Але прийде весна - краснА,
За нею точно буде літо.
І зацвіте не лиш сосна...
І келихи буде налито!
avatar
0
10899 Asedo1949 • 21:50, 17.11.2016 [Лінк на твір]
Ми - сіль, та видно не солона...
Не сильно рани нас болять
За тих, що відійшли до лона,
І навіть тих, що нині сплять
На землях зораних Донбасу
Російським смертним орачем,
Бо знов з нас роблять біомасу,
Сховавшись за людським плечем...
avatar
0
10898 Asedo1949 • 21:32, 17.11.2016 [Лінк на твір]
Земля посіріла і небо,
і наше життя їм під стать...
Куди не поглянь, все ганебно.
Не склеїть і не залатать...
avatar
0
10897 Asedo1949 • 14:56, 17.11.2016 [Лінк на твір]
Дуже дякую!
avatar
0
10896 Asedo1949 • 14:55, 17.11.2016 [Лінк на твір]
Дякую!
avatar
0
10895 Asedo1949 • 14:43, 17.11.2016 [Лінк на твір]
А всьому винна осінь...
avatar
0
10894 Asedo1949 • 14:41, 17.11.2016 [Лінк на твір]
Гарно!
avatar
0
10893 Asedo1949 • 23:52, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Гарно! Дуже сподобалось!
avatar
1
10892 Asedo1949 • 23:33, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Слава Україні!
avatar
0
10891 Asedo1949 • 16:42, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Люба Мандаринко, дуже гарні, душевні вірші у тебе виходять, тільки треба навчитися не губити ритму і грамотно писати слова.
Ростила - діалект, або правильніше - ростити у минулому часі, а потрібно майбутній роститиму чи інфінітив - ростити.
avatar
0
10890 Asedo1949 • 16:32, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Трохи подекуди збивається ритм, але суть вірша передана добре.
avatar
0
10889 Asedo1949 • 16:28, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Такі хвилини згадувати моторошно, але дякуючи Ангелу- охоронцю, Ви змогли нам про це розказати.
avatar
0
10888 Asedo1949 • 16:20, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Ну й нафілософствували Ви тут..,але гарно!
avatar
0
10887 Asedo1949 • 16:11, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Думка дуже пізнавальна і добре висвітлена. Ви порівнюєте слово із зерном, але ж зерно теж де-небудь не зійде. Грунт треба підготовляти. Кожне слово має своє значення і свою силу, але правильно підібрані слова посилюють силу думки, а кинуте одне слово, навіть, найсильніше - може не знайти слухача. В початковій частині прози Ви часто повторюєте "все можна виправити" Так все можна виправити, треба тільки хотіти це зробити. Перше, що треба зробити, то прийняти правила суспільства, бо людина є його членом. Далі вчитися правильно висловлювати свою думку, сприймати помилки і їх виправляти, але, якщо людина вважає, що все нею зроблене - геніальне, такій людині важко допомогти.
avatar
0
10886 Asedo1949 • 15:30, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Досить цікава Ваша думка і навіть непогано читається, лиш би замінити один рядок.
"весна в красі знову прийде . "
На
Весні підкине пару жмень.
Вся Ваша післямова - це тільки Ваші страхи, переживання і невисказані думки.Щоб не втратити себе, треба говорити, тільки слово вивчати,наприклад: навіщо казати "гребе", якщо можна сказати тривожить, адже рими Ви все одно не видержуєте.
avatar
0
10885 Asedo1949 • 15:05, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Як це не прикро, але тепер слідчі мають, що робити....
avatar
1
10884 Asedo1949 • 15:02, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Пам'ятаю, колись, у дитинстві, мені робили теж ляльку-мотанку, щоб я гралася.
avatar
0
10883 Asedo1949 • 14:59, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Мама - це святе, тому Ваші слова зачіпають за живе. Старайтеся вживати менше дієслівної рими.
avatar
0
10882 Asedo1949 • 14:51, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Ваші чудові спогади зачепили струни мого серця. Я чудово розумію, що вчителі, як і всі люди, знають, що вчитися однаково добре всі учні не можуть, але хто б що не казав, а відношення вчителя, і не тільки, до відмінника і двієчника дуже відрізняється, хай він буде, навіть, із золотим серцем, в класі він першим не буде. Це, як в соціальній сфері життя; вищий клас не буде водитися із бомжем, але менше з тим, кожний має те, на що заслуговує, а життя вражає свою різноманітністю. А згадалося мені ось що - я дуже любила свою першу вчительку перших - четвертих класів Софію Прокопівну. Вона була для нас, як мати, принаймні, мені так здавалося і моїм друзям, що любили вчитися, а ледачкуваті завжди висловлювали своє незадаволення, на щастя, їх було мало. Їй було десь років 40-45 і в неї не було своїх дітей, тому вона віддавалася вся роботі. Ми, як ті горобинята, тулилися до неї і переживали. Коли вона захворіла, пам'ятаю, ми, особливо дівчата, приходили її провідувати, старалися щось допомогти, хоч яку допомогу може дати хворій людині купа галасливої дітвори.., або вона ходила в школу з дуже потертим портфелем, а нам хотілося, щоб вона була найкращою, тому на день вчителя, ми подарували їй нову, модну на цей час сумочку, не кажу вже за квіти якими обсипали її кожного разу... Але пройшли роки... Ми всі розлетілися хто - куди, а наша вчителька продовжувала мучитись з першачками і віддавати в інші руки четвертокласників. І ось мені вже теж за сорок, а образ першої вчительки не дає мені спокою. Одного разу, приїхавши у відпустку до рідних, я вирішую відвідати свою вчительку. Їй на той час було вже десь під дев'яносто. Вона була на пенсії і жила біля своїх небіжів, похоронивши давно чоловіка. Яке було моє розчарування, коли приймаючи квіти, вона не впізнавала з ким розмовляє. А я собі нафантазувала, підігріта кінофільмом, що ми зустрінемось, як давні друзі і почнеться; а пам'ятаєш, як той...чи та...
Тепер, на старості літ, я добре її розумію, а тоді я не знала, як себе повести... отак мовчки просидівши, ми розійшлися і тепер уже назавжди.
avatar
0
10881 Asedo1949 • 13:12, 16.11.2016 [Лінк на твір]
Дякую,що завітали, а за репутацію - окреме дякую!
avatar
0
10880 Asedo1949 • 22:32, 14.11.2016 [Лінк на твір]
Погоджуюся з першим коментатором.
avatar
0
10879 Asedo1949 • 22:16, 14.11.2016 [Лінк на твір]
respect up hands hands hands
avatar
0
10878 Asedo1949 • 22:09, 14.11.2016 [Лінк на твір]
На світі більше добрих людей, принаймні, я так вважаю, а ті неприємні хвилини, що приходиться деколи пережити треба просто забути і пробачити тих нерозумних людей, бо вони не відають, що роблять. Гарно викладена думка.
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2025 Хостинг від uCoz