Люба Мандаринко, дуже гарні, душевні вірші у тебе виходять, тільки треба навчитися не губити ритму і грамотно писати слова. Ростила - діалект, або правильніше - ростити у минулому часі, а потрібно майбутній роститиму чи інфінітив - ростити.
Думка дуже пізнавальна і добре висвітлена. Ви порівнюєте слово із зерном, але ж зерно теж де-небудь не зійде. Грунт треба підготовляти. Кожне слово має своє значення і свою силу, але правильно підібрані слова посилюють силу думки, а кинуте одне слово, навіть, найсильніше - може не знайти слухача. В початковій частині прози Ви часто повторюєте "все можна виправити" Так все можна виправити, треба тільки хотіти це зробити. Перше, що треба зробити, то прийняти правила суспільства, бо людина є його членом. Далі вчитися правильно висловлювати свою думку, сприймати помилки і їх виправляти, але, якщо людина вважає, що все нею зроблене - геніальне, такій людині важко допомогти.
Досить цікава Ваша думка і навіть непогано читається, лиш би замінити один рядок. "весна в красі знову прийде . " На Весні підкине пару жмень. Вся Ваша післямова - це тільки Ваші страхи, переживання і невисказані думки.Щоб не втратити себе, треба говорити, тільки слово вивчати,наприклад: навіщо казати "гребе", якщо можна сказати тривожить, адже рими Ви все одно не видержуєте.
Ваші чудові спогади зачепили струни мого серця. Я чудово розумію, що вчителі, як і всі люди, знають, що вчитися однаково добре всі учні не можуть, але хто б що не казав, а відношення вчителя, і не тільки, до відмінника і двієчника дуже відрізняється, хай він буде, навіть, із золотим серцем, в класі він першим не буде. Це, як в соціальній сфері життя; вищий клас не буде водитися із бомжем, але менше з тим, кожний має те, на що заслуговує, а життя вражає свою різноманітністю. А згадалося мені ось що - я дуже любила свою першу вчительку перших - четвертих класів Софію Прокопівну. Вона була для нас, як мати, принаймні, мені так здавалося і моїм друзям, що любили вчитися, а ледачкуваті завжди висловлювали своє незадаволення, на щастя, їх було мало. Їй було десь років 40-45 і в неї не було своїх дітей, тому вона віддавалася вся роботі. Ми, як ті горобинята, тулилися до неї і переживали. Коли вона захворіла, пам'ятаю, ми, особливо дівчата, приходили її провідувати, старалися щось допомогти, хоч яку допомогу може дати хворій людині купа галасливої дітвори.., або вона ходила в школу з дуже потертим портфелем, а нам хотілося, щоб вона була найкращою, тому на день вчителя, ми подарували їй нову, модну на цей час сумочку, не кажу вже за квіти якими обсипали її кожного разу... Але пройшли роки... Ми всі розлетілися хто - куди, а наша вчителька продовжувала мучитись з першачками і віддавати в інші руки четвертокласників. І ось мені вже теж за сорок, а образ першої вчительки не дає мені спокою. Одного разу, приїхавши у відпустку до рідних, я вирішую відвідати свою вчительку. Їй на той час було вже десь під дев'яносто. Вона була на пенсії і жила біля своїх небіжів, похоронивши давно чоловіка. Яке було моє розчарування, коли приймаючи квіти, вона не впізнавала з ким розмовляє. А я собі нафантазувала, підігріта кінофільмом, що ми зустрінемось, як давні друзі і почнеться; а пам'ятаєш, як той...чи та... Тепер, на старості літ, я добре її розумію, а тоді я не знала, як себе повести... отак мовчки просидівши, ми розійшлися і тепер уже назавжди.
На світі більше добрих людей, принаймні, я так вважаю, а ті неприємні хвилини, що приходиться деколи пережити треба просто забути і пробачити тих нерозумних людей, бо вони не відають, що роблять. Гарно викладена думка.
Філософський вірш, є над чим подумати... "хто стали ми ? які боги із нами ? що , ідоли страшніше Бога на землі ? Якщо правильно, то треба сказати: ким стали ми? Ми вже давно не язичники і тому - "які боги із нами?" - не до нас, бо вже всі сьогодні знають, що Бог - один, а якщо Ви мали на увазі владу, то її можна назвати "божки" "у небуття душі ." для мене - ребус, бо про яке небуття йде мова, якщо душа - безсмертна. "із нами ідоли , нас бомблять брехунцями - мабуть раби не тямимо де йти . навіщо так мов навіжені руки будують все руїни тронами гниття ," За цю частинку
Бачила по телевізору, які у вас перемети. Для перевізників і подорожуючих - не багато радості, а душа так і просить чистого, морозного повітря, і яскравої білизни для очей. Дякую!
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('