Тополям скорботно зовсІм не від віку, Мої однодумці збрехать не дадуть, - Їх срібло на скронях - це досвід, без ліку, То ж їхнє багатство вітри обкрадуть... 5.0.
Після прочитання вірша дійшло, що після завтра осінь: Осінь - пора вдохновення: Листя, - встигай запасать, І найбідніші, і всі безіменні Мають на чому писать... Що ж стосується вірша, то 5.0.: Ваші пейзажі - одна насолода, Вишгород - місто прикрас, Ще один вірш і зростання народу Вже не уникнути в Вас. То ж напишіть про якісь негаразди, Ціни, дороги, грибів неврожай, Бо як занаджуся я до Вас часто, Спокій забудете Ви і Ваш край...
5.0. Ідея та дух вірша, як завжди, вражає, але на свій смак дещо змінив би: Як чорт води з свяченої мищини Боїться, щоб собою стати, - Незалежність Батьківщини Вони ладні переспати.
Артисти слова, торгаші Профітів, орденів, медалей... Їм правдою слова чужі, Бодай були на п’єдесталі.
Бодай валюта не своя Наповнила б мішки-кишені... Готові йти до „октября” Із кличем: - Хай живе наш Ленін!
Артисти слова. В тих серцях Неволі прапор вітер грає... Ще й дітям тулять рабський стяг, І совість в них не завмирає.
Дякую, але та особа - не моя. Останні вірші мені замовляє мій товариш, який дуже страждає, а написати сам не може. От я і допомагаю йому у його поки-що нещасливому коханні. Але прогрес уже є. А тому і у мене з'явився спортивний інтерес. Цікаво себе відчувати щось на кшталт амура... Дякую за коментар.
Та випадково їхав в Ланчано в тролейбусі. Дивлюсь: COCODE стоїть і мрійливо заграє до місцевої красуні. Дай, думаю, повідаю Україні про таку романтику. Дякую, друже, дуже.
Моя дружина уже не сердиться. Спочатку було... Тепер навчилась радіти за мої римування. Єдине, тільки, - їй, як і, мабуть, будь-якій жінці, хотілося б, що усі мої вірші були присвячені лише їй. Дякую за увагу.