Хай краще питають, ніж лишать байдужо, Хай, навіть, засудять за мідний п'ятак, Та знатимеш Ти, вже напевне, мій друже, Що жив не даремно і вмер не за так.
Дякую усім за підтримку, хіба ж творчість без помилок це творчість? Завдяки саме Вашій увазі і підтримці у мене вже є кілька Віршів. Перо без проби? - То ж гайда до спроби...
Невже обсипались листочки? Чи мо' пов'яли пелюстки? Ніс Вам букет, неначе дочку, І десь прим'ялися таки? Чи, може, пахнуть, як не свіжі? Не з тих країв? Не з тих грунтів? Від Nemo, певно, квіти не в престижі... Я ж просто Вам подякувать хотів...
Розсудить час, приват розставить крапки, Кого цікавить віршувати без загадки? В нас на показ - лиш президентські лапки, В віршах лукавить я не мав і гадки. За коментар вдячний. Моя дружина теж його оцінила. Повір, що допомагаю я від щирого серця у відношенні до людини, яку ще не бачив, однак, яку вже відчув через почуття свого друга...
Ви сказали "прикро", яке прозвучало як звинувачення. Хіба грішно допомогти комусь знайти його половинку? А як бути тоді з текстами пісень, які замовляють авторам? Адже вони теж на замовлення, причому виключно прагматичне... Готовий продовжити дискусію. Переконаний, що Ваш осуд поспішний.
Як на мене, то без щирості жоден вірш - не вірш, чи не так? Адже ми усі пишемо про побачене і відчуте через призму себе. Я не писав би на замовлення, якби не відчував того, що хотів би отримати замовник... Дякую за коментар.
Коханої мого друга я ще не бачив в очі. Проте, Ви праві, колись, граючи у студентському театрі Лукаша я відчув силу перевтілення, перенесення себе у чиїсь почуття і таки "закохався" у партнерку Мавку. Важко було виходити з ейфорії, але цей урок життя мене навчив абстрагуватися заради інших. Це дуже допомагає мені і в роботі. Дякую за увагу і коментар.
Тополям скорботно зовсІм не від віку, Мої однодумці збрехать не дадуть, - Їх срібло на скронях - це досвід, без ліку, То ж їхнє багатство вітри обкрадуть... 5.0.
Після прочитання вірша дійшло, що після завтра осінь: Осінь - пора вдохновення: Листя, - встигай запасать, І найбідніші, і всі безіменні Мають на чому писать... Що ж стосується вірша, то 5.0.: Ваші пейзажі - одна насолода, Вишгород - місто прикрас, Ще один вірш і зростання народу Вже не уникнути в Вас. То ж напишіть про якісь негаразди, Ціни, дороги, грибів неврожай, Бо як занаджуся я до Вас часто, Спокій забудете Ви і Ваш край...
5.0. Ідея та дух вірша, як завжди, вражає, але на свій смак дещо змінив би: Як чорт води з свяченої мищини Боїться, щоб собою стати, - Незалежність Батьківщини Вони ладні переспати.
Артисти слова, торгаші Профітів, орденів, медалей... Їм правдою слова чужі, Бодай були на п’єдесталі.
Бодай валюта не своя Наповнила б мішки-кишені... Готові йти до „октября” Із кличем: - Хай живе наш Ленін!
Артисти слова. В тих серцях Неволі прапор вітер грає... Ще й дітям тулять рабський стяг, І совість в них не завмирає.
Дякую, але та особа - не моя. Останні вірші мені замовляє мій товариш, який дуже страждає, а написати сам не може. От я і допомагаю йому у його поки-що нещасливому коханні. Але прогрес уже є. А тому і у мене з'явився спортивний інтерес. Цікаво себе відчувати щось на кшталт амура... Дякую за коментар.