Пропоную глянути по той бік лінії мистецького фронту. З початком широкомасштабного вторгнення прокотилася хвиля вимог притягнути до відповідальності за війну і російське мистецтво, зокрема кіно. Не всюди цей заклик сприйняли з розумінням. Тим більше варто нагадувати, знову і знову, своїм і чужим, що саме пропагувало російське кіно. Бо війна в інформаційному і мистецькому полі почалася куди раніше. І український кінопростір, а тим більше український глядач, далеко не одразу зміг належним чином на неї зреагувати. ... Читати далі

Соціологічні дослідження, що проводилися наприкінці 90-х років минулого століття, демонстрували цікавий факт – більшість прихильників комуністичної ідеології в Україні не поділяли головні її тези. Так, лише 28% прихильників комуністичних ідей вірили в можливість побудови комуністичного суспільства (тоді як 52% з-поміж них у це не вірили), лише 40% підтримали б повернення до централізованого планування економіки. Тоді як більшість (54%) симпатиків комуністів підтримали б об’єднання України та Росії в єдину державу. Прихильники комуністів та соціалістів частіше за прихильників інших політичних течій виступали за поширення в суспільстві впливу православ’я (очевидно, розглядаючи його як засіб протистояння «західному впливу»). ... Читати далі

  Міністерство освіти має намір вилучити зі шкільної програми твори російських авторів. Рішення ухвалила група експертів при МОН, яка передала його на розгляд.

Про те, чи є російські автори, які зробити колосальний внесок у світову літературу, та чи можна на уроках замінити російську літературу на іншу — в інтерв'ю Суспільне Чернівці з вчителькою зарубіжної літератури Діонісією Березніцькою. ... Читати далі

“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає і своє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почуття”. Панас Мирний.

Мова – це душа народу і нації. Це те, що живе у кожного українця в серці, мова, яка формує свідомість, творить людину, культуру і її історію. Любов – найперша християнська чеснота і сутність буття. Але однією з найбільших чеснот кожної культурної людини є любов до його рідної мови.

Перші слова, що чує народжена дитина – то слова матері. Всю свою любов вона передає ніжним поглядом, дотиком і мовою. Ненька теплими словами, неначе обіймами, ... Читати далі

«НУ, ОТ І ВСЕ. БУЛА ЛЮБОВ – ЛИШИВСЯ ВІРШ»

«Яка зоря поезії погасла! Який вогонь горіти перестав!» Таку печаль у кінці 2021 року активізувала трагічна причина: відлетіла за обрій одна з наймолодших поетес-шістдесятниць Світлана Йовенко. Відійшла вона в день народження Миколи Вінграновського (7 листопада), якого не стало ще сімнадцять років перед цим. Зоря й вогонь. Два спалахи, що єдналися і в двох стихіях: в поезії і в любові.

Антон Чехов якось зауважив: у «романних» фіналів досі пропонуються лише два фінали: закохані або сходяться, або розходяться. Хто винайде третій – заслуговує на пам’ятник за життя (кажу приблизно). Не подумав Антон Павлович про те, що можливе продовження любові і в її вербальному варіанті. У Світлани Йовенко й Миколи Вінграновського був, мабуть, саме такий. Обдарована поетеса й чарівна жінка, Світлана могла бути вреднокритичною (особливо щодо інших, крім поезії, мистецтв), але до всього іншого в ній билося тільки серце любові. Свою останню книжку вибраних творів вона так і назвала: «Любов і смерть». Я її переконував, що цього слова («смерть») не треба торкатися. Але вона  була непохитною. Можливо, думала постійно про ... Читати далі

Що значить “бути українцем”? Це бути яким? Які риси сформувалися у нашому національному характері? Яка у нас вдача? Говоримо про національну психологію українця. ... Читати далі

Ця стаття про духовну присутність Тараса Шевченка в творчості Дмитра Павличка була написана на початку цього року, проте не став міняти чи дописувати в ній жодного слова, поготів, що відображена в ній ще до російського вторгнення в Україну позиція національного і світового класика лише підтверджує його викривально-пророче ставлення до Московщини та москалів.
 

«Віку двадцять першого предтечо, я до тебе одного молюсь»

У двадцять сім років Дмитро Павличко написав вірш «Поет не вмирає» (1956), яким і визначив осердя екзистенційного протистояння Шевченка з його та України ворогами: ... Читати далі