“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає і своє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почуття”. Панас Мирний.

Мова – це душа народу і нації. Це те, що живе у кожного українця в серці, мова, яка формує свідомість, творить людину, культуру і її історію. Любов – найперша християнська чеснота і сутність буття. Але однією з найбільших чеснот кожної культурної людини є любов до його рідної мови.

Перші слова, що чує народжена дитина – то слова матері. Всю свою любов вона передає ніжним поглядом, дотиком і мовою. Ненька теплими словами, неначе обіймами, ... Читати далі

«НУ, ОТ І ВСЕ. БУЛА ЛЮБОВ – ЛИШИВСЯ ВІРШ»

«Яка зоря поезії погасла! Який вогонь горіти перестав!» Таку печаль у кінці 2021 року активізувала трагічна причина: відлетіла за обрій одна з наймолодших поетес-шістдесятниць Світлана Йовенко. Відійшла вона в день народження Миколи Вінграновського (7 листопада), якого не стало ще сімнадцять років перед цим. Зоря й вогонь. Два спалахи, що єдналися і в двох стихіях: в поезії і в любові.

Антон Чехов якось зауважив: у «романних» фіналів досі пропонуються лише два фінали: закохані або сходяться, або розходяться. Хто винайде третій – заслуговує на пам’ятник за життя (кажу приблизно). Не подумав Антон Павлович про те, що можливе продовження любові і в її вербальному варіанті. У Світлани Йовенко й Миколи Вінграновського був, мабуть, саме такий. Обдарована поетеса й чарівна жінка, Світлана могла бути вреднокритичною (особливо щодо інших, крім поезії, мистецтв), але до всього іншого в ній билося тільки серце любові. Свою останню книжку вибраних творів вона так і назвала: «Любов і смерть». Я її переконував, що цього слова («смерть») не треба торкатися. Але вона  була непохитною. Можливо, думала постійно про ... Читати далі

Що значить “бути українцем”? Це бути яким? Які риси сформувалися у нашому національному характері? Яка у нас вдача? Говоримо про національну психологію українця. ... Читати далі

Ця стаття про духовну присутність Тараса Шевченка в творчості Дмитра Павличка була написана на початку цього року, проте не став міняти чи дописувати в ній жодного слова, поготів, що відображена в ній ще до російського вторгнення в Україну позиція національного і світового класика лише підтверджує його викривально-пророче ставлення до Московщини та москалів.
 

«Віку двадцять першого предтечо, я до тебе одного молюсь»

У двадцять сім років Дмитро Павличко написав вірш «Поет не вмирає» (1956), яким і визначив осердя екзистенційного протистояння Шевченка з його та України ворогами: ... Читати далі

Москаль та москалі. Результати багатовікових контактів представників одної етноспільноти з представниками іншої складаються в певну картинку, намальовану оцінками, що виросли з досвіду. Звісно, не треба забувати, що на такі оцінки завжди тисне архаїчне протиставлення в системі “свій – чужий”. Під таким тиском об’єктивності чекати годі. Чужий уявляється небезпечним, ворожим, носієм негативної магії, він молиться іншим богам – він не такий, як ми. Однак об’єктивність тут і не потрібна.

Нам цікаво, як наші пращури бачили ту чи іншу народність, якими ознаками наділяли, як ставилися. Окрім іншого, ... Читати далі

Пушкін, Толстой і Достоєвський – твори цих та інших російських авторів можуть прибрати з курсу зарубіжної літератури. "Поставити на паузу" російські твори радять вчителі й у Сумах.
 

... Читати далі

13 червня 1874 року народився Марко Черемшина – видатний український письменник і громадський діяч, адвокат, доктор права (до кінця життя захищав селян від свавілля влади).

Справжнє ім’я Марка – Іван Юрійович Семанюк. Своє дитинство він провів у селі Кобаки на Станіславщині (Івано-Франківщина). Сім’я була бідною. Єдиною окрасою селянської хатини була піч, обкладена кахлями. На тій кераміці зображені козаки, які під час дідових казок оживали в уяві малого хлопчини. ... Читати далі