-Ти живеш за ширмою, що відгороджує тебе від істинного життя, чи знаєш ти про це?

-Так, знаю.

-То чому ж не скинеш її з очей?

-Тому що я не настільки сильна, щоб призвичаїтися до реальності.

Це мій перший прозовий твір на сайті. Написаний у незвичному для мене стилі, але з пережитих мною почуттів. Оцініть цю спробу...Дякую.

Цей вірш написаний під впливом недавнього листа мого нового друга (якщо він дозволить так себе називати) – Дідик Миколи (дякую йому за навіяне!). ?>

Чому мороз по тілу
Від дотику руки?
Чому я захотіла
З тобою на віки
Лишитись поруч?

Чому я забажала,
Щоб наш маленький світ
Ми удвох плекали,
Як яблуневий цвіт
Весна плекає?

Чому це так важливо
Ранковою росою
Не плакати тужливо,
Коли разом з тобою
Піду життям?

Чому мені так треба,
Щоб ти навчивсь кохати?
Чи прошу я для себе?
Мене—вже не багато,
Ми ж—єдине!

Чому, розмовляючи
Вночі з самотою,
Я прошу, зітхаючи,
У Бога про долю
Для двох одну?

Чому тепер тебе молю
На всі мої „чому”, „чому”
Дати відповідь свою:
„А це, серденько, тому,
Що у нас – кохання”.

Відшуміли літні зливи
Дощем теплим, грозовим,
Хоч калюжі-негативи
Відображенням мутним
Ще увагу привертають
Непосидів-школярів...
Вітер думи розганяє
З сивих скронь учителів.
Вересневий дзвін лунає
Над Добросином-селом,
Дзвоник учнів закликає
Сісти за шкільним столом,
Де скарбниця знань дитячих,
Де наук твердий граніт,
Де вогонь сердець гарячий
Й перші сходинки у світ.
Відкриває вона двері
Й просить нас уклінно
Вчитись в благо України
Чесно і сумлінно.

Що з вами сталось, добрі люди,
Скажіть, що діло не моє.
Та тисне біль мене у грудях,
Я знати хочу: правда де?

Невже не стане брат за брата,
Якщо образить хто його,
Чи буде лиш про себе дбати
І боронить своє добро?

А як же батька настанови:
„Будь, сину, чесним, мудрим будь!”
Життєві дані перешкоди,
Щоб ми пізнали людську суть.

Ти все забув і піднімаєш
Тіло вище від душі,
Та все, що ти сьогодні маєш,
Не поцінують на Суді!