Дивлюся в Твої очі,

Піт і сльоза – краплини життя,
по щоках і чолу тихо стікають,
падають долу, десь в небуття,
добре і зле вони все пам’ятають.

Піт і сльоза – це долі ріка,
два солоні бурхливі потоки,
ще з дитинства течуть у віка,
змивають собою пройдені роки.

Змивають, минуле ховають,
сучасне і майбутнє далі несуть.
Дивно, роки все про нас знають
і просять любові пізнати в чім суть.

Піт, сльоза – очищення в дусі.
Сіль, сіль роз’їдає вчинки ганебні,
в Бога просять долю матусі,
за дітей в храмі співають молебні.

Піт і сльоза –Богом нам дані,
бо ще велика потреба існує,
поки сльози йдуть покаянні,
в серці добро благодатне панує.

Піт, сльоза – Богом дана роса,
зовні тече, а нутро відмиває.
Піт і сльоза – дивна краса,
щасливий кожен, хто суть їх пізнає.

Мат перемат – мова слабких,
Надуманих з себе крутих,
Мова лінивих до праці людей,
Мова ревуча, як скрипи дверей.

Чую мову – серце болить,
Не можуть без мата прожить,
Батьки, матері, дорослі й діти.
Не бачу причин, що би радіти.

Мат перемат – мова чужа,
Від бісів бездушних вона.
З стаканом вина - «сильніша» дія,
Мова гидкого, вбивчого змія.

Забуваємо рідні слова,
Що мила матуся плела.
Де звучання співучої мови?
Лиш чути лепет звуків полови.

Цей сморід диму їдкого,
З язика від немочі злого,
Вїдаєьться у наші клітини,
Роз’їдає любов у родині.

Мат – поразка для королів,
Відречімось брудних тих слів,
Інші слова візьмімо в основу.
Плекаймо чисту батьківську мову!

Троянди червоні дарунок тобі,
Подяка, що поряд ти є у житті.
Конвалії білі – весни першоцвіт,
Це вдячність, що разом ми стільки вже літ.

Підсніжники ніжні – за серце твоє
За те, що розпалює битись моє.
А сині волошки – за колір очей,
За радість проведених разом ночей.

Рясно вкрашає цей букет холодок,
За помисли світлі і плани думок.
Прийми ти від мене і в серце вложи,
Як ліки цілющі, за те, що є ти .

Із мальв, із прекрасних віночок сплету,
Одіну на ясну голівку твою,
З пелюсток тюльпанів встелю я стежину,
Обніму, поцілую тебе я єдину.

Прийми цей дарунок моїх почуттів,
Помовчи, не кажи, не треба тут слів.
У твоє пишне вплету я волося
Від Бога пшеничне, хлібне колосся.

В році - чотири пори, такі різні.
Кожну із них, за щось, тай люблю.
Чотири пори то люті, то ніжні,
За кожну із вас Бога хвалю.

Зима - так сурова, холодна пора,
Снігом білим покрита земля.
Навкруги одна чистота, чистота,
День народження Спаса Христа.

Весна – вселяєш, даруєш надію,
Душі грієш первинним теплом
І Благовістом скріпляєш нам мрію,
На воскресіння душ із Христом.

Літечком теплим луна поголосся,
Дух Святий нам готує жнива,
На Трійцю, дозріває Боже колосся,
Що Премудрість весною плела.

Осінь - закидала душі дарами…
Ніби смуток, бо вже листопад,
Вічний Покров Богородиці з нами,
Дарує чистоти снігопад.

Убілилась земля, бо знову зима,
Де Михайло на білім коні
Сповіщає, щоб була чиста душа
І раділа майбутній весні.

Ромашка польова, пелюсточки білі,
ніби в долонях, голівка золота.
Два ніжні серця у коханні не смілі
шукають пораду і в тебе пита.

Ромашечка мила, будь-ласка скажи,
дай мудру пораду на довгі роки,
бо не знаю чи любить, а ти підкажи,
течія носить по коханню ріки.

Волосся зворошене дибом встає,
Коли бачу далеке відлуння війни.
По тілі гуси ний мороз настає,
Перед очима друзі шкільні, хлопчаки.
Акація біла в шкільному дворі,
П’янким запахом вертає в давні часи.
І дзвоник нагадував тій дітворі,
Як безтурботно у війни грали, жили.
Виросли ми, разом сонце в стрічали.
Бал випускний, атестат тримали в руці.
Танцюючи білий вальс, ще не знали,
Які приготовив військкомат папірці.
Військовий квиток, червона книжчина,
Ти лежиш на полиці, як спогад тих днів.
В матері лічена кожна година,
Сивина покривала волосся від снів.
Літак приземлився в чужому краю,
Міняючи долі друзів милих, шкільних.
Ви солдатами стоїте у строю,
Кров’ю обливається серце у рідних.
Афганістан – обстріляні дороги.
На перевалах, від вибухів завали.
У військкоматах оббиті пороги,
Матері синів на війну не пускали.

Безмежні простори рідного краю
Піснею линуть в зоряний водоспад,
музика ніжна звучить з водограю,
веселить душу пори літньої лад.

Україно моя, материнська краса
слізьми омита, очищена воля,
Батьківська хата, як ранкова роса,
в ній заповідана бажана доля.

Духмяні сади, золотаві луги,
казкові ліси, Карпатські ті ріки,
Дніпрові величні, круті береги
поєднані ми з тобою навіки.

=======>

В муках нестерпних, мене, ти роджала,
Від болю тіло щеміло твоє.
Радісна, чеканна мить ця настала,
В руках тримаєш дитятко своє.

Скільки довгих ночей, ти, не доспала,
Колихала, носила, співала,
Грудним молоком напувала,
Коли сонце в зійде, все чекала.

Все життя твоє серце за мене болить,
Скільки літ з тої пори вже пройшло,
Душа твоя й далі, вартує, не спить.
Так завжди буде, так є, так було.

О, материнське серце, ніжне твоє,
Поряд назавжди буде зі мною.
За тебе, я Богу дарую своє,
Щоб вмилася ти, від Духа, росою.

Довгі ті ночі, що ти не доспала,
Світ покривають сонця любов’ю.
Серце твоє, рука Божа тримала
І надалі пригортає з любов’ю.

Барвисті метелики снів кольорових
У дитинство щасливе вертають мене.
В реалії тих почуттів, ще здорових,
Не плямованих часом, що вік цей несе.

Дитинства моменти – колискові пісні
І голос бабусі, що співала мені,
Повертається ніжно, у серці дзвенить,
І я відчуваю, люблю милу цю мить.

Сни кольорові, як картини чудові,
Дзвінко линуть в рідній, матусиній мові,
Молодій, енергійній - мові єдинства,
І батьковім слові, пораді з дитинства.

=======>