Авганцям

Авганцям

Волосся зворошене дибом встає,
Коли бачу далеке відлуння війни.
По тілі гуси ний мороз настає,
Перед очима друзі шкільні, хлопчаки.
Акація біла в шкільному дворі,
П’янким запахом вертає в давні часи.
І дзвоник нагадував тій дітворі,
Як безтурботно у війни грали, жили.
Виросли ми, разом сонце в стрічали.
Бал випускний, атестат тримали в руці.
Танцюючи білий вальс, ще не знали,
Які приготовив військкомат папірці.
Військовий квиток, червона книжчина,
Ти лежиш на полиці, як спогад тих днів.
В матері лічена кожна година,
Сивина покривала волосся від снів.
Літак приземлився в чужому краю,
Міняючи долі друзів милих, шкільних.
Ви солдатами стоїте у строю,
Кров’ю обливається серце у рідних.
Афганістан – обстріляні дороги.
На перевалах, від вибухів завали.
У військкоматах оббиті пороги,
Матері синів на війну не пускали.
Вам випала доля не легка, важка,
В гори високі вузька стежина вела.
Наказ лиш живим привести ватажка,
Дома акація молоком зацвіла.
Розбитий кишлак, ватажок в мотузках.
Поряд ворогів, друзів вбитими клали.
Сльози котились, хоч тримали в тисках,
А в домівці матусі коси зривали.
В безмежній блакиті чистого неба
Чорні «тюльпани» лишали смерті сліди.
Чи варто було, чи була потреба,
Щоб вмирали безвинні шкільні хлопчаки.
Шкільні хлопчаки, хлопчаки, хлопчаки
Душі обгорілі від диму і смерті.
Ви батьківщини, України сини,
Подвиги ваші в часі забуті й стерті.
Знайте - ви рідним потрібні і Богу,
Не вбивайте в вині і горілі життя.
Час знайдіть і відшукайте дорогу,
До школи, де акація білим цвіла.