Благослови, Господь, наш кожен крок, По травам у росі легенько так… Дай, Господи, нам свій новий урок, Серцям обледенілим нашим знак... Так, щоб в путі своїм не оступились, Забувши про першопричину… В пітьму пустот не провалились, Не живучи, побачивши кончину… Спаси нас, Господи, спаси і вбережи, І засвіти ще маячок бажання… На нашу пристань, Господи, вкажи, На беріг… де живе тепло кохання.
А ти пам’ятаєш той вечір, Умитий травневим дощем? Десь там соловейко щебече, Колише бузковим кущем… Тоді, коли ти серед ночі У темінь за рогом зникав, Намисто сльозинок дівочих, Мій досвід жіночий, низав... У спогади рину щоразу - Твій голос у трубці звучить, Та в серці ти маєш образу, Не можеш її відпустить...
А осінь з хитрою таємністю Нас вабила своєю стиглістю, Сонети гарні нам писала І нишком срібло дарувала… Чому тепер не віриш істині, Що почуття мої є чистими? Живу порожніми я мріями, Тішусь можливими надіями… Я - не свята, і я - не вічна, Але я з нелюбом не вінчана І я ще вірю в неминучість Того, що буде наша зустріч…
Не забути мову твоїх рук! Кожен дотик говорив мені: кохаю, Пульс частішав і у скронях стук - Насолоду цю я пам’ятаю. Ті щасливі вогники в очах, Що глибокими озерами манили, Голос твій, що впевнено звучав - Моє серце навік полонили. І лише один невірний крок, Оступилась молодість весною, Обірвавши щастя ланцюжок - Розвінчала доля нас з тобою. «Як же пізно, як несвоєчасно...» - Через низку літ почуті ці слова. Що подіяти, моя любов не згасла, Вона справжня, а тому – жива!
Я колись тобі подобалась. Може, навіть любив мене ти. Та скотилося сонце за обрій, Захопивши кохання в тенета. А світанків уже промайнуло... Та ні слова більш не сказавши, Все найкраще, що в мене було, Із тобою пішло назавжди. Але до сих пір пам’ятаю Твої сильні та ніжні руки, І від серця слова зізнАння, І палкі твої поцілунки. Я колись тобі подобалась. Може, навіть кохав мене ти. За своїм коханням, за обрій У твої я лечу тенета!
А ти пам’ятаєш той вечір,
Умитий травневим дощем?
Десь там соловейко щебече,
Колише бузковим кущем…
Тоді, коли ти серед ночі
У темінь за рогом зникав,
Намисто сльозинок дівочих,
Мій досвід жіночий, низав...
У спогади рину щоразу -
Твій голос у трубці звучить,
Та в серці ще маєш образу,
Не можеш її відпустить...
