Подаруй мені тишу в годину світанку, Що укутана літнім вологим туманом. Подаруй мені неба всю синь до останку, Сонце, річку і ніч – в них немає обману. Подаруй мені ніжний, оксамитовий тон Тих признань, що почути від тебе бажаю. Подаруй мені знов той довірливий сон, Що колись ти стеріг, а тепер я не маю. Подаруй мені щастя ділити з тобою Кожен серця удар, кожен подих і мить. Подаруй мені дні, де рука із рукою Разом взявшись, а погляд коханням горить. Подаруй мені пісню тих давніх бажань, Що співав, як збирався в дорогу, Точно знаю тепер вже не буде вагань - Підхоплю в унісон, тільки дай мені змогу. Та не маєш тепер ти для мане дарунку! Все, що зараз прошу, ти мені дарував… Що ж робити, скажи, де шукати рятунку? Це питання... колись... ти мені задавав.
Можливо, я помиляюсь... Я просто римопліт... Але, особисто для мене, вірш має бути досконалим не лише змістом, але й формою. Вашим творам цього місцями бракує. Якщо не правий, - вибачте... Успіхів Вам і таких же потужних почуттів...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0