Що судили так жорстоко і принадно,
Пам'ять, пам'ять дні висвітлює літа.
Втри погибелі судьбу зігнули владно,
Наче в душу вітер хижий залітав.
Вірний спосіб правду ставить на коліна,
Словом падким з неї випускати дух.
Із туману річ привабна, необхідна,
Може суть змінити подуми і слух..
Біда іде униз злобна до народу,
Неначе темна буря і завія.
По рівнині спалах гоне у негоду,
Утвердить страх і гнів їх заніміє.
Знали злоби, що хотіли те й обрали,
Щоби сподіванню вкоротити вік
Щоб приручені у милі парували,
Ледве ноги, здавши сили, поволік.
Тиша й мир забуті в пам’яті не горді,
Лож незмінна із рубцями свіжих ран.
Для людей згори спускаються в негоді
Щоб забрати свіжі течії у бран.
у Вас 
0
