|
|
В розділі матеріялів: 723
Показано матеріялів: 561-580 |
Сторінки: « 1 2 ... 27 28 29 30 31 ... 36 37 » |
|
Заметіль у Франковому місті-
Неймовірна така заметіль!
І роями сніжинки сріблисті,
Наче мухи снують звідусіль...
|
|
Не сплять очка, не сплять… Ой, не спиться!.. Мандрує перед ними давня молодість, зволожує старечу пам'ять солоною поволокою, як сон, чи марево. Як давня казка, напівзабута... Ні, не так. То вона не пам'ятає дня нинішнього, а давнє, ніби вчора було…
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Аель Станіславська
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Адель
|
Дата: 03.12.2012
|
|
Складаю день до дня у торбу часу
(вона дірява, ніби решето),
а дні щезають, губляться одразу
десь там, де їх не знайде вже ніхто.. |
|
|
У дзеркалі осіння заметіль,
Вже сивина у за́тінках печалі...
Ховає за фіранку вечір біль,
Намолює свої сумні скрижалі...
| сторінка: Елегія
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 03.12.2012
|
|
|
Захурделивши біливом світ,
Розчинилася в мареві панна!..
Срібний клен шепотів їй услід:
"Ворожбитко моя невблаганна..."
|
 А ти не плач, і не гадай про щастя,
спини думки, як в домі всі поснуть,
заломлені у відчаї зап'ястя
не вичистять із мозку каламуть...
|
 Далека молодість ставала живою рухливою картиною перед невидющим поглядом.. Як же він любив співати цю пісню:
Понад Прутом моя Коломия,
Лине пісня її голосна.
Плеще повені срібная хвиля,
Понад Прутом весна вже весна…
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Станіславська Адель
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Адель
|
Дата: 30.11.2012
|
|
|
Цей перший сніг!..Кульбабові перини
Хтось розпоров на сивих небесах,
Летить завія пухом лебединим,
Мов клапті вати висне на гілках...
|
|
Ти в осені мене цій віднайди
Допоки ще палають буйно липи,
Допоки з неба чистої води
Яскраве сонце злата щедро сипле...
|
|
Нескорена, нездолана, не вбита...
|
А він у Осінь закохався сонцелику,
у злото кіс її, туман сумних очей
у вдачу непросту, і трохи дику,
тендітний трем оголених плечей.
|
|
Десь в рівчаку наспівує ручай-
Вслухається у срібні ноти осінь,
Вже відзвенів багряний листограй
В її хмільному житньому волоссі...
|
|
А я не вмію, Янголе, без Вас...
Темніє небо під покровом ночі.
І гасне зірка, що останній раз,
Торкнула хмари сіроткане клоччя...
|
|
Малює знов за вікнами моїми
Самотня осінь дивні колажі -
Незмежне море неба сивопінне,
Де хмари кораблями до межі...
|
![]() Птахи у вирій, і легка печаль
торкає серце... Хто ж її не знає?..![]()
|
|
День осінній акордом повис
І розсипав дзвінку позолоту,
Не згрібайте рясний падолист,
Не тривожте осінню скорботу...
|
Тулю до грудей, мій сину,
Голівку твою пшеничну
|
Цей світ догори вже дриґом!
О Боже, який се світ...
|
|
Коли сієш добро, то сій його без маски на обличчі. Істинному обличчі, що ймення йому Душа твоя. Аби ніжні паростки, пророщені сонцем любові і твоєю дбайливою рукою впізнавали свого господаря і родили добро сторицею.
|
|
Дерева засинають - це не смерть,
Тож не оплакуй їхнє обмирання...
Ще буде днів шалена круговерть,
Осяє морок полум'я світання...
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
