Цікавий вірші, себе впізнала Усе доречно, просто, у жартівливій формі про серйозну проблему. Якби ж ці повчання допомогли! Тільки ось цей рядок: "І забув свої машини" якось не вписується у тему. Та це тільки моя особиста думка, загалом -
Мій чоловік - програміст,і комп"ютери називає "машинами",цей термін спеціалісти використовують частіше,аніж назву "комп"ютер".А так як сучасний світ неможливо уявити без компів та інтернету,тому мій Чародій і забув свою техніку в долині,там вона вже й залишиться,а жителям доведеться вчитися мудро нею користуватися.
Таю,а чого не козак?Він би й Лиходія догнав і карету золоту *пристроїв* би і Ельфів так і залишив би у низ головами,доки самі не збагнули,що в їхньому житті щось не так...
Але ж з іншого боку монітора сидять і славних козаків слабесенькі нащадки...Мені здається,що козак вповні міг завітати до інтернету,де *пропадають*,його прапраправнуки...І поквитатися...
Гарний вірш, Мирославо! Аж збетежила ти моє юне серце своєю молодою самотою. Дуже сподобалися рядки: ...замість свічки палає бажання... ...і будильник, тихенько і гірко, запитає: "Мо' чай на сніданок?" Важко, ясна річ, себе стримувати, коли тіло перебуває "в режимі кохати."
Вікторе, мені слово "старе" не дуже подобається, раджу Вам "по-доброму", його затерти або замінити на інше. Ви, мабуть, спеціально так провокуєте жіноцтво "Анумо" на те, аби ми постійно Вам казали, що Ви у нас - ще о-го-го, дух, що тіло рве о бою? Мені тут згадався Поплавський і його "юний орел"... Потішили Ви мене зранечку, дякую!
Мирославо, підписуюсь під кожним Твоїм словом, бо схожі почуття і відчуття мене саму переповнюють на даний час. Нехай кохання завжди Тебе надихає на нові творчі злети!
Цікаво Ви описали самотність. Як кажуть: "Чекав цілу ніч телефонного дзвінка, а під ранок продзвенів.... будильник". Автор переживає самотність разом із ЛГ і виливає їх у поезію. Наша мова така багата і така мелодійна, що стільки б не писали про кохання, а завжди знайдеться той, хто "відкриє" його у своєму вірші по-новому, як це зробили Ви. Не даремно я згадала про мелодійність, бо вірш гарний і читається легко, якщо не враховувати перший рядок. Тут так багато збігів приголосних: "За віКНоМ ЗНоВ Нічні зорепади". Але останнє слово завжди за автором.
На прохання читачів я зробила переклад на українську мову мого вірша під назвою "Расстелюсь тебе пОд ноги",представляю на ваш розгляд російський і український варіант для порівняння.
Расстелюсь тебе под ноги
Травами,
Рассыплюсь ромашкой
Белою.
Зашумлю для тебя
Дубравами,
Стану сладкой черешней
Спелою.
Разольюсь тебе под ноги
Речкою,
Синеглазой,бестыжей,
Смелою.
Сгорю для тебя
Свечкою,
Вернусь розой твоей
Белою.
Лепестки все сорву
Без жалости,
Твоё ложе укрою
Нежностью,
Чтобы день тебе всегда
К радости,
А ночи со сладкой
Грешностью.