В прадавні часи
Дрімучі ліси,
Озера глибокі,
Річки ясноокі, Життям вирували,
В любові - співали,
Весною - раділи,
Інакше не вміли.
В лісах правив цар,
Лісовий государ.
Свою мав дитину,
Красуню-дівчину.
Їй Лельо в дарунок
Прислав поцілунок,
А Дана весною
Умила красою.
Легка ЛетовИця,
Світанку сестриця,
Зір сяйво піймала,
Царівні прислала.
А Лада з красою,
Радість з журбою,
В кОсу вплітала,
Щоб вірно кохала.
***
Якось на світанку,
Літнього ранку,
Біля джерела нового,
Стріла Мавка Водяного.
А джерельний Водяний,
Хлопець гарний,молодий,
З дівчиною жартував,
Роси в коси заплітав.
Швидко літо промайнуло,
І до осені гайнуло.
Вітер Мавку проганяє.
Лісовик уже чекає!
Мавка з Водяним кохались,
Літо все не розлучались,
Але треба до зими
Зібрать трави-килими.
Цілувались,обіцялись,
Що довіку покохались.
Як закІнчиться зима,
Знов любов прийде сама.
Та так довго Водяник
Сумувати сам не звик,
З русалкою жартував,
Швидко іншу покохав.
***
Весною Мавка потягнулась,
Від сну зимового проснулась,
ЛетовИця пролітала,
Сумні вісті розказала.
Серце Мавчине розбилось,
Росами в траву скотилось.
А чи варто далі жить,
Якщо вірно не любить?
В батька Мавка попросилась,
І сльозами гірко вмилась:
-Тяжко жити із журбою,
Стану я навік вербою!
Душу дівчина виймала,
У вербу плакучу вклала,
Сльози падали-котились,
І в калині народились.
І відтоді сотні літ
Плаче верб зелений рід,
А калина - з гіркотою,
Наче та любов з журбою.
*Дана - добра богиня води. ДА - вода,НА - (неня)мати
Лада - богиня кохання.
Лельо - син Лади,бог кохання і пристрасті.
ЛетовИця -дух світанку.
та
у Вас 
0
