Коли мені було років п’ять, я вперше почула слово «божевільна». З трамвайного вікна побачила, як засипаною опалим листям алеєю осіннього парку просто серед калюж кружляє в вальсі золотокоса дівчина. Вона здавалась мені невимовно прекрасною! Як заворожена, проводжала її очима, доки трамвай не оминув старовинного парку. – Божевільна, – хтось промовив. Я не спитала, що означає це слово. Зрозуміла так: «Боже! Вільна!» І довго ще у мене воно асоціювалось з божественною красою, легкістю, невимушеністю і абсолютною свободою…
