Два серця
(Вільний переклад
сонета №22 В.Шекспіра)
Лукавить люстро, не старі ще ми,
Хоча роки покрили снігом скроні!
То відгомін минулої зими –
Розтане він від теплої долоні.
Як в дзеркало, дивлюсь в лице твоє
І бачу власні в нім думки й діяння…
Даруєш серце ти мені своє,
А я тобі своє – і без вагання.
То ж бережи себе усе життя –
Цим збережеш ти серце друга.
А я, як матінка своє дитя,
Твоє побережу від лиха і недуги.
Єдина доля в наших двох сердець
Одне замре – і другому кінець!
22.06.2013 Пилип Тихий
| 
у Вас 
0
