Вже Карпати

Лягли спати

Під сніжну перину

Яка вкрила

Своїм тілом

Нашу Лемківщину

Із гуркотом у даль мчать поїзди,
Майнула думка – літо догорає.
А я вже вкотре прилетів сюди
У сподіванні давнього розмаю.

Наповнений безмежжям сподівань,
Я вперто не бажаю зрозуміти,
Що скільки не благай: „Настань, настань!”
Всеж після серпня не всміхнеться квітень.

Незабаром  разом стануть

Батько, мати, син і дочка

Буде  обрус вишиваний

Буде вишита сорочка

Яке то щастя правду пити

Келихом віри і надії

Ворогів як братів любити

І  здійснювати батьків мрії. 

На смереках сніг присів,

Чистий, білий, як пилина.

Грудень  світу сповістив,

Що  іде   Божа  Дитина.