|
|
В розділі матеріялів: 1157
Показано матеріялів: 1141-1157 |
Сторінки: « 1 2 ... 56 57 58 |
Весняне
Вербіє озеро, і березіє гай,
А зелень світла, радісна і чиста.
На західний далекий небокрай
Разок хмарин хтось кинув, як намисто.
Весніє небо, і травніє луг,
Кульбабіють горбочки і узгір’я,
Втікає поле ген за виднокруг,
Бере з собою тихе надвечір’я.
Приходить вечір нишком, крадькома,
Пташок і бджіл полохати не хоче,
І яром знехотя повзе легка пітьма,
І тихо жебонить малий струмочок.
|
|
Я тонко відчуваю-цю пору року,бо вона моя улюблена пора!!!!!!!!!!!!!!і тому душа вирішила викласти всі мої почуття...
|
Листопад. Сумно на душі...
Опале листя тугу вносить у моє серце. Воно любові більш не просить
І смуток тяжчим ще стає...
І важко в очі подивитись,
І слово підібрати годі.
Мовчання довше вже щемить,
Щораз повторюючись знову... Прощально листя шелестить
І вітер міцно обіймає мене за душу.
І смуток другом враз стає.
Не тішить спогад – сном здається.
Той час коли сміялось сонце
І хмарки весело гойдались... Листопад. Листя опадає
І снігу білого чекає.
Немов той сніг зігріти може.
Опале листя - листя смутку...
|
Батьків осінь
Де та осінь про яку співали тато Що так золотом стелилась над Сяном Чи поверне ще колись вона в Карпати Чи вертати буде лиш осіннім сном Де та осінь яка дарувала плоди Нашім людям шістдесят років тому Де та осінь у погоду й непогоду Десь пропала хоч пережила війну Я все мрію і до неї повертаю Своїм словом небагатим з чужини І у мріях та надіях я читаю Те що сіють вже тепер мої сини В чужині посіяне батьківське зерно Дозрівати буде ще довгі роки І хоч осінь батьків наших вже не верне То вертати там повинен я і ти.
21.10.2007р.
|
Холодний дощ б’є у ромашкові
долоні, заглядає у сині зіниці диких дрібненьких квіточок: ви ще не впали? І
вони відповідають завзято: ще не впали під твоїм холодним струмом. Не впали.
Вони дивляться на світ зволоженими очима. Не шукають сонця. Їм краще так:
такого вологого і прохолодного, вони його чекали натомість жовтим, аж
гарячо-коричневим спекотним дням. Він зриває їх ніжні пелюстки, торкає недбалим
нестримним рухом їх голівки: нате вам. Вони позіхають під його дотиками. Ні,
вони не говорять "ні", позіхають журно. Через непорозуміння. Мабуть,
через непорозуміння. І дивляться в траву, знайому і байдужу до них. І вона йому
вдячна. А він, мінливий і бездумний, вже десь по інших стежках, серед інших
квітів.
|
І вже нікуди не ідуть потяги,
не тягнуться у небо залізною гусінню. По вікнах таємні знаки – обриси
незнайомих облич – чарівні символи нездійсненності. Залишилось тільки закрити
очі і снити тими, хто на склі, оживляти прозорі постаті дотиком вій і нічною
фантазією. Місто впало у зиму, чарівну і дзвінку. Насправді, воно замерзло у
кригу, і оживе лише із дотиком тепла, коли розтануть льодові бурулі.
|
|
Вже від холоду дрижать
Ранки росяні.
Опустіла сіножать —
Трави скошені.
Чорне пасмо вдалині —
Поле зоране...
|
ЗИМОВИЙ ЕТЮД
Золоте
мерехтіння снігу
Заспокоюється
під ногами.
Своє
світло вечірні зорі
Залишають
на шурхіт сніжинок...
|
|
Продовжуючи тему літа до Вашої уваги розмістив 2 дитячі твори
|
|
Нещодавно на сайті було відкрито новий розділ "Ця чудова пора року!".
Отже до Вашої уваги - добірка віршів (поетичні сторінки авторів цих творів розміщено на головному сайті "Анумо знову віршувать!") на актуальну тему - "ЛІТО".
|
|
Даремна спека - я у ній, мов риба...
|
Вірш - "ТРИ ДНІ З ЖИТТЯ НАВЕСНІ"  ДЕНЬ ПЕРШИЙ ДЕНЬ: І вийшла я в небо – високо,
Весни до болю упилась,
І кров моя березовим соком
У жилах березових лилась. А весни небесні линуть, линуть – ждуть,
Витягують душу на журавлине крило-плече,
У венах у мене гаряча солона ртуть
Пече.
|
Вірш - і до мене прийшла весна:) 
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
