Холодний дощ б’є у ромашкові
долоні, заглядає у сині зіниці диких дрібненьких квіточок: ви ще не впали? І
вони відповідають завзято: ще не впали під твоїм холодним струмом. Не впали.
Вони дивляться на світ зволоженими очима. Не шукають сонця. Їм краще так:
такого вологого і прохолодного, вони його чекали натомість жовтим, аж
гарячо-коричневим спекотним дням. Він зриває їх ніжні пелюстки, торкає недбалим
нестримним рухом їх голівки: нате вам. Вони позіхають під його дотиками. Ні,
вони не говорять "ні", позіхають журно. Через непорозуміння. Мабуть,
через непорозуміння. І дивляться в траву, знайому і байдужу до них. І вона йому
вдячна. А він, мінливий і бездумний, вже десь по інших стежках, серед інших
квітів. І ромашки своїми пелюстками намагаються ухопити його за кінчик шатів.
Де там! Гомінливо пройшов стороною. Залишив по собі вологу згадку, смак
далекого, як мрія струмка, дух прохолодного і дзвінкого свіжого щастя. Буде чим
доцвітати палючою останньою дниною…
Весна. На вулиці щастя
І знову у гіркі весняні
пахощі, у вуличний лемент скажених авто, у сумирний ритм втомлених трамваїв.
Най їм! Веселі і говіркі моменти травня: липкі жовто-ядучі брунькові ошмаття
тополі під ногами, що липнуть, ледь торкнись, і мітять у волосся, на білу сукню
(сорочку), і ще деінде, щоб яскравіше запам’ятатися на весь рік. Особливо
кольором, жовтяниця-жовтяницею. Однак, саме ними запашіє травень, гірко і
розкішно, і ще трохи юною соковитою травою. В червень і липень вона запашіє
інакше: жорстко-солодко. І ген небо розірвалось на два клаптя: праворуч
синє-синє, аж лети у височінь; ліворуч – чорне: от-от на дощ. І тягнеться
золотава у промені сонця смужечка між ними… все ж одне небо… одне.
Він здіймає сивину задумливих
кульбаб, що раптом, ніби за ніч, посивішали, торкає вузькими носиками черевиків
вранішню траву, яка виявляється, ще трохи мокра від ночі. І так хороше у цьому
світі! Так хороше! І зовсім це не нові думки, так думалось, марилось і
мріялось, мабуть, хоч раз на життя кожній людині, яка виходить у світ, у весну,
у пахощі, у щастя… Адже щастя! Його промениста усмішка передається їм, малим
заклопотаним останніми днями навчання школярам, жвавій жіночці пенсійного віку,
але надто заповзятого вигляду, і, мабуть, темпераменту, тій дівчині, що,
скоріше не виспана і втомлена ще з минулого дня. Чи погано? Справді, на вулиці
– щастя!
Як же гарно ви пишете свою прозу! Дивує відсутність коментарів.... Такі милі миттєвості зафіксовано, особливо мені до вподоби ось тут: "Веселі і говіркі моменти травня: липкі жовто-ядучі брунькові ошмаття тополі під ногами, що липнуть, ледь торкнись, і мітять у волосся, на білу сукню (сорочку), і ще деінде, щоб яскравіше запам’ятатися на весь рік." Так просто і зрозуміло (бо, дійсно, кожен пропускав таке відчуття весни крізь серце): "І зовсім це не нові думки, так думалось, марилось і мріялось, мабуть, хоч раз на життя кожній людині, яка виходить у світ, у весну, у пахощі, у щастя… Адже щастя!" Щастя й вам цієї весни! А про літо, осінь, зиму напишете? А, можливо, це вже є у вашій збірці "У пошуках ноти"?
як весна обіймає серце то й зими у душі не буває .
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
А, можливо, це вже є у вашій збірці "У пошуках ноти"?
