На „Анумо віршувати”

Авторів слід вгадати...

Нік назвати, чи ім'я...

Вперед анумівська сім'я!

Раз зозулька у селі почала кувати,
Всім тваринам для життя роки дарувати.

Купальська ніч - чарівна ніч!

- Таню, Таню! – вбігаючи у кімнату горланив Влад.
- І чого ти так репетуєш? – підвівши очі на брата, запитала дівчинка.
- Фунтика батьки вдома залишать...
- Як вдома? – випустила з рук майку Таня. – Та не може бути! Як ми без нього в селі? .. А як він без нас?..
- А так.. – в розпачем потис плечима Влад. – Татко навіть і чути нічого не хоче...

Совість майте!

- Ти чув новину? – присіла за парту біля Владюшковика Танюшковичка.
- Яку? 
- Про конкурс „Найкращий сон року”.

Запалилися у небі зірочки – ліхтарики
Знову пісеньки дзижчать малюки – комарики

- Пір’ям-пір’ям-пір’я-рям..... – наспівувала собі під ніс Танюшковичка. Вона, напевно, вже двадцять п’ятий раз виміряла межі подушки і все ніяк не могла вгамуватися...
- Та що з тобою? – не втримався Владюшковик.
- Та от думаю...
- Про що, якщо не секрет?
- Таня навчання запустила... оцінки погані... обманювати почала...

Коли за віконцем згасне останній ліхтар у наших подушках почнеться своє життя. Чому ти дивуєшся? Хіба я тобі ніколи не розповідала про те що подушки це хатинки для маленьких подушковиків? Це ж вони нам вночі розповідають на вушко казочки. Так, так, так! Саме вони збірка усіх наших снів, наші снознайки.

Публікую прозовий твір Гуркіної Наталії Анатолівни.

Свої твори пані Наталя надіслала близько місяця назад. Я через брак часу так і не створив для неї персональну сторінку на головному сайті. Тож поки публікую кілька її творів, щоб вам було цікаво переглянути її майбітню поетичну сторінку.

До Вашої уваги перший її твір, до речі прозовий, який має назву "Ми-жінки!"

Рабство. Воно буває різним, але є спільне: вирватися з нього дуже – дуже важко. Цей вірш є присвятою всім хто повернувся додому, на Україну.

Я схиляю голову перед Вашою вірою та силою духу. Ви вдома і це головне!