Гуркіна Наталя народилась 13 грудня 1977 року у м.Луцьк Волинської області .
Сьогодні почула цікаву думку, що «чоловіки тому не дарують квітів і не
лізуть на балкони заради жінок, бо їх, справжніх жінок вже немає». Задумалася,
а чи справді так?
Ми живемо в XXI столітті, в суспільстві де здається можливо все,
адже немає перепон для кохання.
Зараз кожний сам обирає собі пару, статус вже не відіграє такої ролі як
раніше, батьки не укладають шлюб не запитуючи про згоду дітей. Так в чому ж
причина? Чому кохання, таке оспіване віками, втратило свою чистоту, своє
світло? Чому раніше коханій людині присвячували вірші, малювали картини, а
зараз це майже зникло? Чому раніше чоловік роками через війни проносив у серці
образ коханої, а зараз все списується на «фізіологію»?
Ми змінилися? Напевно так, бо життя не стоїть на місці. Жінка не є
«берегинею» домашнього вогнища, а чоловік вже давно перестав бути «стіною», за
якою те вогнище вдень і вночі палає. А може це ілюзія і справжнє кохання існує:
з квітами, з ночами проведеними під вікном коханої, з віршами присвяченими для
неї однієї єдиної? Думаю що так, але «вільність» у стосунках і брак культури у
них відіграли не найкращу роль у коханні. Ми не навчилися цінувати, оберігати і
долати труднощі. Ми хочемо щоб все було легко, адже маємо вибір. Ми не вміємо
поважати старших, ми сміємося над тими хто слабший за нас, перелік може бути
довгим, а чи не є це причиною того, що ми втратили і не цінуємо себе. Ми
втратили світло всередині себе, так як можна запалити вічну зірку кохання з
багаття в якому лише попіл?
Зник романтизм у стосунках. Жінка помінялася місцем з чоловіком. Зараз не є
дивним якщо вона, «берегиня», заробляє більше, а він, «стіна», дивиться за
дітьми. Змінився час і змінилися ми. Але ж так хочеться романтичних віршів і
квітів… просто так. То можливо не варто забувати, що ми, жінки - берегині роду,
музи для чоловіка, не варто брати собі на плечі чоловічу ношу? Давайте при всій
своїй жіночій силі залишатися в очах чоловіків тонкими, немов порцеляновими,
ніжними, як квіти, і такими ж недосяжними, як небо. Тоді і чоловік стане лицарем
який захоче здобути те, що таке близьке, але далеке, ту єдину, яка буде лише
його. Адже ми - жінки! В нас природою закладена чарівність, вірність і доброта.
Ми можемо бути сильними не показуючи сили чоловіку. Ми можемо бути мудрими не
принижуючи гідності чоловіка. Ми можемо бути привабливими та бажаними для
багатьох, але належати одному. Ми можемо!!! Але чи є ми такими? Кожний
відповідь знайде в собі на це запитання, а також зрозуміє чому немає поряд лицаря. Адже, щоб чоловік
захотів бути для жінки лицарем вона повинна бути тією вершиною, яку захочеться,
незважаючи на всі труднощі підкорити, а підкоривши вона стане тихою і надійною
печерою для чоловіка, який здолавши всі труднощі досяг цієї вершини.
Другие материалы по теме
| 
у Вас 
0
