Прожите вилилось у букви, Букви з'єднались у слова, Узяв з життя гірчинку брукви, Додав буденності дива, Пролив задумано чорнило, І від дилеми похолов: Де більша зрада: зрада тілом, Чи, все ж, віршована любов?
Наважусь Вас підправити: деградує не сама професія, а влада, яка вимагає способів і засобів роботи, які завідомо суперечать не лише елементарним етичним нормам, а й суспільній моралі... А за коментар - вдячний. Святкуймо разом!
37-ме місце, бо наша нація така інертна, що поки не зайдуть додому забирати останню корову, - вила в руки ніхто не візьме... Дякую за коментар, не мовчіть...
Я не чужий, я твій до ранку, Забудь, що клявся не тобі І з тла чергової коханки Ти не розчинишся в юрбі, Я цілуватиму до крові, Я дам упитися рукам, Нема без пристрасті любові, І це відомо лиш жінкам, Таким, як ти, що вже вертали, І знов кохали до безумств, Давали тіло на поталу, На ніч..., я твій..., ні пари з вуст...
Оце так емоції... Я там майже був... Інакше цього б не написалося... Браво Оксано. Тільки 5.0.