Алла, доброго дня чи то вже ночі... Захоплююсь Вашою творчістю, бо вона глибоко душевна. З Вашого дозволу, невеличка поправка, не сприйміть за віроломство, але запропоную таке написання:
На помилки вона не мала права. Як завжди, сильна, горда і пряма Йшла по життю,шикарна,величава, Хоча на скронях легка сивина. Ніхто не бачив сліз її і болю, І скарги на життя ніхто не чув, Лише вночі сльозам давала волю, Коли єдиним свідком місяць був. Азранку знов ховалася під маску Холодної байдужості, мов лід. Нікому не стояла горда в ласку, В душі волаючи від болю на весь світ. Ні в кого не просила допомоги, Все починала з чистого листа… В молитвах щиро дякувала Богу, Хоч не безгрішна зовсім, не свята. Була лише звичайна жінка,мати, Хотіла просто щастя і тепла… Та слабкості боялась потурати, Щоб душу не спалитиаждо тла. Для всіх була гордячка,сильна жінка, Мов королева, по життю ішла… А їй хотілось щастя,... нахвилинку, Та тільки щастя доля не дала.
Нещодавно втратив Батька. Для мене тема батьків дуже гостра і навіть болюча. Усвідомлюєш і розумієш їх цінності після втрати... Прикро... Однак моя пропозиція не принципова. Хочеться допомогти у творчості. І сам водночас вчуся...
Прокинуся першим, Пройдуся до твого порогу, Змалюю подвір'я Слідами чарівних віршів, Щоб прагнула звершень, Щасливих, п'янких якомога, І більше стипір'я Не бУло мотивом душі...
А продовження буде від мого і твого від'їзду? Чи настане весна за зимою бурхливих снігів? Я надіюсь нам люди дозволять подвоїти хисту І не змиє Десна цю любов зі своїх берегів... Ти забудеш слова, я не видушу жодної ноти, Мову жестів обох перекласти не зможе прогрес, І буденні дива поки очі коханих навпроти Повертатимуть борг за вигнання людей із небес...
Дякую, любі, скучив за Вами усіма, робота поглинає, а за час навіть мовчу, бо боюсь дивитись на годинник. Роїться море ідей і муз, а пишу тільки між пунктами відряджень.
А я не вірю, що усе зі мною, Писав і радив іншим, як кохать, А сам тепер сльозами пеленою Вмиваюся, втікаю від проклять... Тримаю свою душу вже руками, Бо груди рве нестримно-гострий щем, Любов мою знівечено вилками За зраду, - ні, не тілом, а віршем...
Прожите вилилось у букви, Букви з'єднались у слова, Узяв з життя гірчинку брукви, Додав буденності дива, Пролив задумано чорнило, І від дилеми похолов: Де більша зрада: зрада тілом, Чи, все ж, віршована любов?
Наважусь Вас підправити: деградує не сама професія, а влада, яка вимагає способів і засобів роботи, які завідомо суперечать не лише елементарним етичним нормам, а й суспільній моралі... А за коментар - вдячний. Святкуймо разом!
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('