І капає нуга із п'єдесталу, Солодкі обіцянки розтають, Аж до нудоти фікції дістали, Ця влада викликає тільки лють. Кнутами пряники підсовують народу, Видовищем малюють нам війну, Якій вдові потрібні нагороди? Чи цукор той замінить їй труну? Гірчить щодня медово-п'яний солод, Тіла братів пресують в мармелад, І чую у начинці крові голод, Вже не спекти без неї знову лад... Слова болять від сліз і голосіння, За спиною немов бджолиний рій Клене щодня те кавове насіння, Що прірвою віддАлило від "мрій"..
Алла, доброго дня чи то вже ночі... Захоплююсь Вашою творчістю, бо вона глибоко душевна. З Вашого дозволу, невеличка поправка, не сприйміть за віроломство, але запропоную таке написання:
На помилки вона не мала права. Як завжди, сильна, горда і пряма Йшла по життю,шикарна,величава, Хоча на скронях легка сивина. Ніхто не бачив сліз її і болю, І скарги на життя ніхто не чув, Лише вночі сльозам давала волю, Коли єдиним свідком місяць був. Азранку знов ховалася під маску Холодної байдужості, мов лід. Нікому не стояла горда в ласку, В душі волаючи від болю на весь світ. Ні в кого не просила допомоги, Все починала з чистого листа… В молитвах щиро дякувала Богу, Хоч не безгрішна зовсім, не свята. Була лише звичайна жінка,мати, Хотіла просто щастя і тепла… Та слабкості боялась потурати, Щоб душу не спалитиаждо тла. Для всіх була гордячка,сильна жінка, Мов королева, по життю ішла… А їй хотілось щастя,... нахвилинку, Та тільки щастя доля не дала.
Нещодавно втратив Батька. Для мене тема батьків дуже гостра і навіть болюча. Усвідомлюєш і розумієш їх цінності після втрати... Прикро... Однак моя пропозиція не принципова. Хочеться допомогти у творчості. І сам водночас вчуся...
Прокинуся першим, Пройдуся до твого порогу, Змалюю подвір'я Слідами чарівних віршів, Щоб прагнула звершень, Щасливих, п'янких якомога, І більше стипір'я Не бУло мотивом душі...
А продовження буде від мого і твого від'їзду? Чи настане весна за зимою бурхливих снігів? Я надіюсь нам люди дозволять подвоїти хисту І не змиє Десна цю любов зі своїх берегів... Ти забудеш слова, я не видушу жодної ноти, Мову жестів обох перекласти не зможе прогрес, І буденні дива поки очі коханих навпроти Повертатимуть борг за вигнання людей із небес...
Дякую, любі, скучив за Вами усіма, робота поглинає, а за час навіть мовчу, бо боюсь дивитись на годинник. Роїться море ідей і муз, а пишу тільки між пунктами відряджень.
А я не вірю, що усе зі мною, Писав і радив іншим, як кохать, А сам тепер сльозами пеленою Вмиваюся, втікаю від проклять... Тримаю свою душу вже руками, Бо груди рве нестримно-гострий щем, Любов мою знівечено вилками За зраду, - ні, не тілом, а віршем...
Прожите вилилось у букви, Букви з'єднались у слова, Узяв з життя гірчинку брукви, Додав буденності дива, Пролив задумано чорнило, І від дилеми похолов: Де більша зрада: зрада тілом, Чи, все ж, віршована любов?
Наважусь Вас підправити: деградує не сама професія, а влада, яка вимагає способів і засобів роботи, які завідомо суперечать не лише елементарним етичним нормам, а й суспільній моралі... А за коментар - вдячний. Святкуймо разом!
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('