Давай негайно зрадим світу...

Щодня витягую злочинців,

Даю їм корисні поради,

Але не можу рідній жінці

Довести, що не бУло зради…

Зриває дах без аргументів,

В стіну товчуся головою,

Забуті радісні моменти

У гніві фази нелюбові…

Статті, теорії доведень,

Усе не те, усе не діє,

З кутка в куток ходжу ведмедем,

І від безвиході дурію…

Оце так випад, це так присуд,

Із зайченяти стала катом,

Не попадав в таку репризу,

Де зайво мати адвоката…

І що найгірше – ні, не треба

Ані доказувань, ні свідків,

Усе окреслила для себе

І вже вручила чорну мітку…

Не важить щастя, в урну казку

  В очах і в серці дикий гнів,

Я і не знав про свою маску,

Я стільки, виявляється, умів…

Здавалось, жив завжди для неї,

Хотів як краще, - вийшло гірш,

Скажіть, хіба не ахінея,

Що моя зрада – іншій вірш?...

Моя кохана часто-густо

  «Стішки» виймала із-під скла,

 І так сікла на них капусту,

А тут перелюб прорікла…

То, може, зовсім не писати?

Всі музи здати в гастроном…

Цікаво, - здатна воскресати

Душа, розмішана з лайном?..

Я ще не мав такого пату,

Не знав, що в мене стільки сліз,

Однак, чого усе заради?

- Невже горить так швидше хмиз?..

Простіш в собі знайти причину, -

Рогатий в кожному сидить,

Аніж поводитись причинно:

Про зраду віршем городить…

Сім’я – це двоє, дві ходулі,

Я сам не ангел, та не дам

Моєму шлюбу дати дулі,

  О ні, розгнівана мадам…

Гординя, лінь і самолюбство, -

Ось те, що точить наш союз,

Рецепт не винайшло ще людство,

Та й не карали ще з-за муз…

Тому сховай свої багнети,

Притиш грозу і карний хист,

Прости інтим віршів поету,

Як все прощає чистий лист…

Пробач мені моє кохання

До тебе вдень і уночі,

Я в тебе перший, ти – остання,

Не купиш це за дукачі…

Дорослі, ніби, - наче діти…

Для чого зайве ворушить?

Давай негайно зрадим світу, -

Без тебе я не можу жить…