Навіщо нам іти по краю долі?
Чому самотньо в серці вечорами?
Про що мовчать стурбовані тополі
і зорі, що тремтять вночі над нами?

Чому так складно мріяти про Тебе –
таку близьку і водночас далеку?
Навіщо - коли треба і не треба –
моїх думок в Твій край летять лелеки?

Яким би був до Тебе дотик перший
і зоресвіт очей твоїх шовкових?
Чи поцілунком ніжним перевершиш
все, що у снах я мріяв кольорових?

Чи Ти мені писатимеш віршами,
як я шепочу всім єством до Тебе?
Чи будеш виглядати вечорами
зорю, що нас єднала через небо?

Які складні й пекучі запитання!
Якщо ми відповісти не зумієм -
Ти просто поверни моє Кохання.
Нехай воно зі мною спопеліє…