В категорії матеріалів: 969 Показано матеріалів: 61-80
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 ... 48 49 »
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Плач, мами сльозами, Це життєва втрата. Роками ця драма Пригадує тата…
Сумую мені коли бачу як плачуть Чужими сльозами брати в чужині Тоді питаю вас чому голуб не кряче Чому не крячуть в леті журавлі
Ви приїхали у Польщу з України Не з любові до своєї країни Я дивлюся на вас Співаю парастас Вам які тут прийшли і загинуть…
Сестри браття українці Знов стаємо при ялинці І вітаємо народжене Дитя Що лежить собі на сіні Також певно й в Україні І вимолює усім нам майбуття
В Зеленій Гурі дві наші церкви В них в нашій мові звучать молитви
Вам подобалась Зелена Гура
Хоч тут мова інша і культура
тоді коли ви є важні ви відважні готові гріхом співати в своїй хаті ви готові маму тата зарубати щоб лиш бути при кориті завжди ситі
Ви ніколи не були так далеко Від мрій надій засіяних колись Ви забули рідної землі клекіт Вписаний там де родилася мисль
Гляну за двері, там ніч чорна. Зайду у пам’ять, дня нема. Світ правди мелють брехні жорна. Скажіть, яка буде мука?
У зрадників відсутній сором Вони звикли жити в брехні Знаймо історія іде колом В якого спицями вони
Ліс кличе усіх тих що люблять осінь Листочки золоті в дуба і в калини Летять вітром гнані кожної хвилини Легенько присядуть на перлистій росі
За спиною квіти. Так хочеться жити, Коли в тебе діти І внуки щасливі.
Ліси Явожна. Дикі ліси, зарослі хащами, з яких вихиляється, ще зеленолиста ліщина і вітає тих, як нині обрали цю дорогу. Так є нині. Лісова дорога, а точніше кажучи, це широка стежина поміж соснами і всілякого роду само рослими деревами і хащами. Тою дорогою ми нині прямуємо до поставленого у лісі пам’ятника жертвам концтабору Явожно, в якому знущалися люди над людьми тому, бо були іншої нації, іншого віросповідання. Нині ідуть батьки з дітьми. Ідуть дідусі і бабусі.
Баладу сьогодні я вам заспіваю Щиреньку, сумненьку, правдиву, свою. Хай вона минуле усім вам згадає. Хай скаже як правда гинула в бою.
Тата немає між живими. Слова їх - вишиті килими. Вони живі в моїй уяві і душі. Я згадую татову осінь І зерно з їхнього колосся, І правди їх, які мені весь час святі.
Я людей шукати буду На нашій землі. А людців, нехай Бог судить. Я, напевно ні.
Церква не спить, лиш люди сплять... Мене болить, лиш без проклять З молитвами заходжу там І жду весни. Бо то мій храм.
Я зором дитини Дивлюся на хмари Які небом линуть Неначе отара
Буває, що люди не знають гріха. Спивають всі бруди розлиті кругом. Співають і судять, що їх суть свята. Вмирають в облуді, бо жили з гріхом.
Ще не вмерла Україна (Акровірш) Ще наші діти не хочуть молитись Етюду не чують як стати з колін
"ТОП++ "
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...