Моє сьогодні й завтра… Звати мене Оксана, з латинської моє ім’я означає «чужоземка». Зараз мені лише 15, але я вже маю деякі досягнення, вони зовсім маленькі, але ж мої: в минулому році закінчила музичну школу, обожнюю свій інструмент (фортепіано) і вважаю, що музика – це стан душі, тому коли мене переповнюють радість або сум обов’язково граю на фортепіано, тобто «виливаю йому свою душу»; люблю брати участь у конкурсах, особливо літературних, змаганнях, а ще більше перемагати в них. Також мене захоплюють подорожі: одна з моїх мрій об’їхати всю нашу квітучу Україну, найбільше хочу відвідати Львів, відчути атмосферу цього міста, пройтись його славнозвісними вулицями. На сьогодні я побувала вже у Києві, Запоріжжі, Бахчисараї. Та все ж які б дива не зустрічали мене у цих містах, я вважаю, що наш Луганський край найкращий, а особливо моє рідне село, бо я у ньому народилася, зростала, пізнавала світ. У вільний час допомагаю рідним, люблю проводити час з матусею, з нею будь-яка робота за радість. З предметів найбільше подобається українська мова та література, історія України. З особливим захопленням читаю вірші Антонича, Федьковича, Лесі Українки, Ліни Костенко, повісті Нечуя-Левицького, романи Панаса Мирного, комедії Карпенко-Карого. В майбутньому мрію вступити до Львівського національного університету імені Івана Франка та оволодіти професією журналіста. Сподіваюсь мої мрії неодмінно здійсняться, адже я наполегливо йтиму стежкою, яку обрала для себе!
Відблиском вогнища злегка просякнені урвища скель, Де навкруги в'ється простір незамкнений - ніжна пастель. Довгі дороги: і спади, й піднесені справдження мрій, сподівань, - Швами ще свіжими рани закреслені, рани від поневірянь. Оберти світу хоробрі й розхристані в чаші подій, Щастя короткі усічує відстані темряви вий, Що, ніби пил у мандрівках до істини, схили обійме круті... Гострі слова еліксирами чистими стогнуть у серцебитті. Вирвалась з мурів міцних коридорами смерть перешкод, Що стали хибними, майже потворами, в колі чеснот. Можна пройти кілометри нелічені й не обертатись на них, Треба лиш вірити в фініш намічений довгих, безкраїх доріг.
сторінка: Поезія Abigel
| АВТОР ТВОРУ:
Марія Берберфіш (Abigel)
Поглянула війна з пелюсток на землі, Із зрошених слізьми троянд в садах ворожих. На тих, хто за мету почесну вмерти зможе, Віддати за вогонь буття своє в теплі...
Хто здатен віднайти таємний правди знак, Запроданство та фальш зламати, мов стеблину, На полі бою й мук триматись до загину, Не стати дезертиром в зганьблених бігах.
Війна за мир, добро: їх ворог не жалів! Щоб серцю дороге стражданням захистити, В наругу не віддати вічні заповіти, Зробити виклик свій байдужості снігів!
Посеред свисту куль повинні разом ми Здійняти за своє непереможну зброю, - Єдині цілі в нас на цьому полі бою, Один незгасний сенс горить серед пітьми.
сторінка: Поезія Abigel
| АВТОР ТВОРУ:
Марія Берберфіш (Abigel)
