|
|
В розділі матеріялів: 14
Показано матеріялів: 1-14 |
|
|
Пробач, Україно
Пробач, моя ненько, пробач, Україно,
Пробач, що ти знову в тяжкій боротьбі.
Пробач, що і досі стоїш на колінах,
І важко, і страшно, й печально тобі.
|
|
Моя сповідь
Чи справді Україна двоголова,
Чи, може, скаже хтось сьогодні – ні?!.
|
|
Давайте об’єднаємося, браття
Ну доки ж нам блукати в диких хащах?
Вже так втомились! Господи, прости.
Вкраїно мила, ти ж бо не пропаща,
Але ж чому я бачу лиш хрести?..
І чорна тінь блука, мов потороча,
В танку жорстокім заздрість вироста…
І де життя, що нам Тарас пророчив,
Куди й кому несемо ми хреста?..
Важка та ноша: байраки і схили,
Слизька дорога – терни, будяки…
Ми в Бога долі щедрої просили,
І де вона? А дні летять, роки…
Ми – мов глухі, немов оті незрячі,
Хоча уже давно і не німі.
І душі маєм, і серця гарячі,
І намагаємося видибать самі.
Ми ж «самостійні» і нащо нам «браття»?
Ми «за бугор» так звикли заглядать,
Тепер горить політики багаття,
А хтось спішить ще й «дрова підкладать»…
Вкраїно мила, скільки ще бродити
По диких хащах дочкам і синам?
Пора щасливо і красиво жити
Тобі й мені, а не лише «панам».
Ми того варті, чуєте, братове,
З колін вставаймо, чуєте чи ні!??
Нам сонце з неба засвітило нове,
Тож посміхнемось завтрашній весні!
Відчуймо в собі силу і завзяття,
В наших серцях жива нуртує кров!
Давайте об’єднаємося, браття,
Нехай між нами сіється любов!
***
|
|
Люби мене
Я гамою прокинусь голосною,
Моєї пісні ти ж бо не згуби…
Люби мене – зимою і весною,
І восени, і влітку теж люби!
А вже коли присняться дикі грози,
Що віття гнуть берези і верби, -
Люби мене, і в спеку, і в морози,
Люби завжди, й прошу, не від люби.
А я прокинусь знову опівночі,
Посповідаюсь пісні і віршу…
І хай свіча виблимує пророче,
А ти люби, люби мене, прошу…
Світанок спить, гойдаючи печалі,
В глибокім небі – білі голуби…
Неначе душі наші прокричали:
«Люби мене, люби мене! Люби!»
А зникне ніч в зіркастій позолоті,
Втече роса до сонця від журби.
Збагну ще раз: кохання – не збороти!
Люби мене, молю тебе, люби…
Й коли мої закриються вже очі,
Я почекаю, я не поспішу…
Губами мовлю спраглими пророче,
Люби мене, коханий мій, прошу…
Ніколи в долі щастя не прохала,
Колола руки об тернову віть…
О Боже мій, ще мовби й не кохала,
А старість за дверима вже стоїть…
Любов, говорять, вічна й невмируща,
Вона по світу панною іде…
Люби мене, люби мене ще дужче,
Коли мене й не буде вже ніде…
***
|
|
Яблуня
Вгніздиласьяблуня, стара і одинока
У кінці саду. Тиха і німа …
Сховалась, мабуть, від чужого ока, -
Тепер її потріпує зима…
Ламаєвітер крила їй лелечі,
Мороз вкриває інеєм гілки…
А сіра пам’ять струшує на плечі
Немов сніжинки, вицвівші роки…
Нема сусідів, подружок немає,
І голосів пташиних теж нема…
То ж вітер злий гілки їй і ламає,
Вона ж бо крайня… Та іще й сама…
І нікому сердегу пожаліти, -
Частенько в землю скапує сльоза…
А коли квітом вкриються їй віти, -
Всіх полонить незаймана краса…
Тоді літають бджоли-медоноси,
Такі кумедні, сильні і святі, -
Але вона нічого в них не просить
У цім шаленім, прикрому житті.
А потім осінь. Яблука червоні
Постукують в саду і ніч, і день,
Або кладе прохожим їх в долоні,
Й подяки не чекає від людей…
А коли чує вересня розмову, -
Міняю сукню: світлу – на руду…
І поринає в сутінь вечорову:
Така вона страшна у цім саду…
Отож сховалась від чужого ока,
Її душа зітхає крадькома…
Бо все життя, як палець – одинока,
Сама у світі цім. Сама. Сама. Сама…
|
Україна-бранка знову на колінах...
|
Про Україну
Молитва до Шевченка
Батьку наш, в калиновім корінні
Щось росте: нікчемне і чуже…
Дай же, Боже, дай усім прозріння,
Бо усі глухі й німі уже…
|
|
|
