Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
Пробач, Україно Пробач, моя ненько, пробач, Україно, Пробач, що ти знову в тяжкій боротьбі. Пробач, що і досі стоїш на колінах, І важко, і страшно, й печально тобі.
Давайте об’єднаємося, браття Ну доки ж нам блукати в диких хащах? Вже так втомились! Господи, прости. Вкраїно мила, ти ж бо не пропаща, Але ж чому я бачу лиш хрести?..
І чорна тінь блука, мов потороча, В танку жорстокім заздрість вироста… І де життя, що нам Тарас пророчив, Куди й кому несемо ми хреста?..
Важка та ноша: байраки і схили, Слизька дорога – терни, будяки… Ми в Бога долі щедрої просили, І де вона? А дні летять, роки…
Ми – мов глухі, немов оті незрячі, Хоча уже давно і не німі. І душі маєм, і серця гарячі, І намагаємося видибать самі.
Ми ж «самостійні» і нащо нам «браття»? Ми «за бугор» так звикли заглядать, Тепер горить політики багаття, А хтось спішить ще й «дрова підкладать»…
Вкраїно мила, скільки ще бродити По диких хащах дочкам і синам? Пора щасливо і красиво жити Тобі й мені, а не лише «панам».
Ми того варті, чуєте, братове, З колін вставаймо, чуєте чи ні!?? Нам сонце з неба засвітило нове, Тож посміхнемось завтрашній весні!
Відчуймо в собі силу і завзяття, В наших серцях жива нуртує кров! Давайте об’єднаємося, браття, Нехай між нами сіється любов! ***
Яблуня Вгніздиласьяблуня, стара і одинока У кінці саду. Тиха і німа … Сховалась, мабуть, від чужого ока, - Тепер її потріпує зима… Ламаєвітер крила їй лелечі, Мороз вкриває інеєм гілки… А сіра пам’ять струшує на плечі Немов сніжинки, вицвівші роки… Нема сусідів, подружок немає, І голосів пташиних теж нема… То ж вітер злий гілки їй і ламає, Вона ж бо крайня… Та іще й сама… І нікому сердегу пожаліти, - Частенько в землю скапує сльоза… А коли квітом вкриються їй віти, - Всіх полонить незаймана краса… Тоді літають бджоли-медоноси, Такі кумедні, сильні і святі, - Але вона нічого в них не просить У цім шаленім, прикрому житті. А потім осінь. Яблука червоні Постукують в саду і ніч, і день, Або кладе прохожим їх в долоні, Й подяки не чекає від людей… А коли чує вересня розмову, - Міняю сукню: світлу – на руду… І поринає в сутінь вечорову: Така вона страшна у цім саду… Отож сховалась від чужого ока, Її душа зітхає крадькома… Бо все життя, як палець – одинока, Сама у світі цім. Сама. Сама. Сама…
Про Україну
Молитва до Шевченка
Батьку наш, в калиновім корінні
Щось росте: нікчемне і чуже…
Дай же, Боже, дай усім прозріння,
Бо усі глухі й німі уже…
