Яблуня Вгніздиласьяблуня, стара і одинока У кінці саду. Тиха і німа … Сховалась, мабуть, від чужого ока, - Тепер її потріпує зима… Ламаєвітер крила їй лелечі, Мороз вкриває інеєм гілки… А сіра пам’ять струшує на плечі Немов сніжинки, вицвівші роки… Нема сусідів, подружок немає, І голосів пташиних теж нема… То ж вітер злий гілки їй і ламає, Вона ж бо крайня… Та іще й сама… І нікому сердегу пожаліти, - Частенько в землю скапує сльоза… А коли квітом вкриються їй віти, - Всіх полонить незаймана краса… Тоді літають бджоли-медоноси, Такі кумедні, сильні і святі, - Але вона нічого в них не просить У цім шаленім, прикрому житті. А потім осінь. Яблука червоні Постукують в саду і ніч, і день, Або кладе прохожим їх в долоні, Й подяки не чекає від людей… А коли чує вересня розмову, - Міняю сукню: світлу – на руду… І поринає в сутінь вечорову: Така вона страшна у цім саду… Отож сховалась від чужого ока, Її душа зітхає крадькома… Бо все життя, як палець – одинока, Сама у світі цім. Сама. Сама. Сама…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2400 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
