|
|
В категорії матеріалів: 206
Показано матеріалів: 21-40 |
Сторінки: « 1 2 3 4 ... 10 11 » |
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
***Першогрудневий сніг…
 |
Першогрудневий сніг...
Другогрудневий дощ...
На бистрині доріг.
У велелюдді площ.
Стріхами парасоль.
Кронами голизни.
На перехресті доль -
там, де боги і ми...
|
|
|
 |
О, дівчинко з блакитними очима,
ця осінь дійсно трохи дощова.
Та хто сказав тобі, що це - причина,
щоб перестати вірити в дива?..
|
|
|
 |
Під ноги знов осипалося листя
старенького горіха край межі,
тепер йому від холоду не спиться,
їдка печаль осіла на душі...
|
|
|
.
 |
Ще маю надію на осінь,
на жовті листки і амвони,
де сірі усілись ворони
і чогось у Господа просять...
|
|
 |
Нехай довкола невблаганна осінь
на стежку ранку вимітає сум,
іще шукає в посивілих росах
обіднє сонце спізнену красу...
|
|
|
 |
Отак минає все -
і світле, і не зовсім.
Щодня нові есе
на вікнах пише осінь...
|
|
 |
Перший сніг. Вечірнє місто.
Серцю в грудях тісно-тісно.
Вікнам чорним дивовижа -
першосніжжя біла крижма
пеленає все довкола...
|
|
 |
О, ці похмурі дні, ці сльози ясенів
стежками опечаленого скверу.
Мов тьмяні ліхтарі ці відблиски вогнів,
що так, було, просились до етеру...
|
|
Не квітчаю сю осінь омріями,
не вінчаю сі ранки надіями,
бо сльоза обернулась у камінь
на мальованій дійсністю рамі...
|
|
 |
Надто часто в серці порожнеча
виє лунко, наче блудний пес.
І настрашеність моя овеча
в шкіру - ніби сотня гострих лез...
|
|
|
.
 |
Ти знаєш, якось я переживу
відречення твоє, і біль, і сльози...
Впаду собі в нескошену траву,
зберу з душі усі громи і грози...
|
|
|
 |
Між нами диміли гори.
Між нами палала осінь.
Повірила, заговориш
мій смуток на віщу просинь...
|
|
.
 |
Хочеш ударити - вдар,
я ухилятись не стану.
Серце, як білий вівтар,
молиться безперестану...
|
|
 |
О, мій Березове, колисочко рідненька
дитинства босоногого мого!
До тебе лину думкою зчастенька
і серед радості й серед тривог...
|
|
Долоні світу - зимні. Урагани
шинкують понад водами життя.
Чекає Небо крихту каяття,
отримує байдужі епіграми...
|
Дощі випивають вечір. Лишається ночі спрага.
Мовчання порожній келих у витомленій руці.
О, як тебе зачекалась! Чекання, як біла брага
тримає зімліле серце у злиплому кулаці...
|
|
 |
Загубилася біла стежечка
межи чорними, межи сивими...
Не довиділа, не достежила
за кошлатими світу гривами...
|
|
Тому дуже втішилася Паранька, коли нарешті настала незалежність. Повторювала і повторювала, що легше буде жити тепер, не треба у колгоспах свого віка губити, не треба боятися, що хтось поночі у шибку затарабанить і голу-босу на мороз витягне...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 14.10.2016
|
|
А ще згадає деколи Паранька літні ночі – з великими зірницями, молочним шляхом, що тягнеться ген аж за небокрай… і великими окатим страхом, що визирає з кожної тіні. Ба, не було коли задирати голову догори й поночі молодиці. Ходила з чоловіком на колгоспне сінокісне поле сіно красти...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 11.10.2016
|
|
Та певно ще не прийшов Параньчин час. Ще не відгаздувала свого, раз до східсонця займається новий день, заглядаючи благовісним променем у її оселю і кличучи йти до обходу невеликої, проте, добірної господарки...
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 06.10.2016
|
|
"ТОП++"
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
