О, мій Березове!

О, мій Березове, колисочко рідненька
дитинства босоногого мого!
До тебе лину думкою зчастенька
і серед радості й серед тривог.

Броджу стежками, скупаними хмелем,
спиваю споминів густі меди.
О дякую тобі, кохана Земле,
що научила рівної ходи.

За те, що сонце запалила в грудях,
аби світило в найтемнішу ніч,
аби усі очорнені приблуди 
тікали від душі моєї пріч.

Спасибі за жаскі дощі і хмари,
безжальний вітер, хугу і туман.
Навчилась так обходити примари
й розпізнавати підступ і обман.

Я дякую тобі за справжніх друзів,
кохання першого сліди яркі,
за тих людей, що серцем небайдужі,
і тих, що найрідніші - за батьків.

А ще за вдачу сю твою багату 
на веселкові барви і весну.
О, як залюблена в мої Карпати,
в безмежжя гір осонцену красу!

Березове, колисочко рідненька,
святий початку витоків моїх,
схиляю голову свою низенько 
перед тобою із доріг усіх!

4.08.16 р.