Надто часто в серці порожнеча
виє лунко, наче блудний пес.
І настрашеність моя овеча
в шкіру - ніби сотня гострих лез.
Вивертають душу злі очиці,
що не мають істинного дна.
Я - звіриця в темному звіринці,
а дверей до виходу нема.
Навіть вікон у рожеву цятку...
Навіть пензля і пожухлих фарб...
Кожний слід веде чомусь у мряку,
де нема ні сповідей, ні правд.
Тільки тлінь і вичовгана ява
марноти на скверному столі,
тільки триба вічності лукава,
що давно відниділа в малім.
Я би рада визріти що інше,
думку в щось неприкре заплести...
Страшно, бо на серці все частіше
порожнеча виє, наче пси.
23.09.16 р.
Знаєш, Лесю, недавно спілкувався із Серго Сокольником, досить відомим київським автором. У нього нещодавно прочитав поезію на подібну тематику. То він каже, що порожнеча - то тепер стан душі у більшості знайомих. Таке життя. Побільше б нам оптимізму. Всього найкращого. Щасти! Вірш хороший, хоч і сумний.
Знаєте, Вікторе, найстрашніше - не знати. А зараз акурат такий час, коли не знаємо нічого. А те, що й відкривається - у більшості страхітливе по своїй суті. Мабуть, тому такий стан зараз у багатьох. Дякую за розуміння і добре слово!)
Цей стан дущі породжує різні прояви порожнечі - агресію,злобу і багато всього іншого. У Вас же,Лесю, цей стан породжує чудову, смислову, глибоку поезію. Це ознака поета, талановитого поета.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
