|
|
В категорії матеріалів: 206
Показано матеріалів: 81-100 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 7 ... 10 11 » |
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
 |
Крила тобі вже не мліють,
Руки тобі не болять...
Рани лікує Месія,
Поки буремствує рать...
|
|
 |
Задивилася під ноги осені...
...
І раптом побачила свою тінь...
|
|
 |
І знову прірва. Знову це важке і водночас таке невагоме падіння у глибоку невість. Пронизливий свист у вухах, неможливість вдихнути розріджене повітря. А ще каменепад – то падають на плечі гранітні брили, що вислизнули з-під ніг. Ще тоді, коли був угорі, над прірвою...
|
| сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Леся Геник
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
|
Дата: 29.11.2015
|
|
я - сон, я -ніч...
я вигадка чиясь...
я - епізод маленької новели,
що безіменний автор написав
на стінах піврозвалених фортець...
|
не лукав
чуєш не лукав
бо лукавство - від лукавого
|
|
Спрагла земля схожа на камінь -
людські сльози її не розчулять.
Бо й сльоза - то спасенна крапля вологи,
яку жадно всмоктує порепана шкіра...
|
 |
Вона пробачила тобі
ще вчора,
коли місяць
нервово пчихнув
над пологим схилом
ночі...
|
|
Цей день, що вростає у небо, як сонях...
Це сонце, що править за бога самотнім,
Давно вже не молиться на підвіконях,
Бо всі підвіконня сьогодні безнотні...
|
|
 |
Тривожно...
І серцеві вузько у грудях.
І дихання рветься на клапті колючі.
І тіло, як мотанка дикого вуду, -
Хтось голками гострими штрикає, мучить...
|
|
 |
Це місто, заселене тінями літа,
ці вулиці, стерті до голого ліктя,
ці вікна, що впали у вічність очима,
і це перехрестя за світу плечима
нагадує сни, що зблудили у яві -
напівнезабуті,
напівнеласкаві...
|
|
А літо заду́шне ще й супиться -
Йому би ще вікон і... вік.
Аби прогиналися вулиці,
Аби удовиці роззулися,
Бо з хати іде чоловік...
|
Дивишся на жінку,
що
трохи
несповна розуму,
і з усього серця
жалієш її...
|
 |
Він - чоловік непростий,
а неабияка цяця,
запакована
у
відполірованому кейсі
дорогого мазератті...
|
|
 |
Ми з тобою танцювали танго.
Ти майстерно, а я не надто...
Бо вперше...
|
|
Незнайомцю,
яке то щастя, що ми не знайомі!
Яка то благодать,
що день за днем твій виквацьований каблук
не толочить поділ моєї сукенки...
|
 |
Аби не було розчарування пий гірку каву ще вдосвіта,
коли небо висипає на землю безвинну наготу...
|
|
 |
Перша студінь захохкує вікна,
Морозцем осідає на гіллі.
Розчинилася вись перелітна,
Тільки пера насипались білі...
|
|
Одна... супроти світу.
А інколи й супроти себе самої...
|
 |
Чекаю дня без підлості й брехні,
Без підступу і скверного торкання.
Малюю мрію на отім вікнні,
Де затихає сонця тінь остання...
|
|
 |
Не кусай мене за п*яти,
бо вони й без того порепалися від болю,
що вже навіть роса не служить ліком,
а, наче соровиця*, затікає в кроваві тріщинки...
|
|
"ТОП++"
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
