В категорії матеріалів: 206 81-100
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 7 ... 10 11 »
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Крила тобі вже не мліють,
Руки тобі не болять...
Рани лікує Месія,
Поки буремствує рать...
Задивилася під ноги осені...
...
І раптом побачила свою тінь...
І знову прірва. Знову це важке і водночас таке невагоме падіння у глибоку невість. Пронизливий свист у вухах, неможливість вдихнути розріджене повітря. А ще каменепад – то падають на плечі гранітні брили, що вислизнули з-під ніг. Ще тоді, коли був угорі, над прірвою...
сторінка: Проза
Леся Геник
ОПУБЛІКУВАВ:
LesyaGenyk
Дата: 29.11.2015
я - сон, я -ніч...
я вигадка чиясь...
я - епізод маленької новели,
що безіменний автор написав
на стінах піврозвалених фортець...
не лукав
чуєш не лукав
бо лукавство - від лукавого
Спрагла земля схожа на камінь -
людські сльози її не розчулять.
Бо й сльоза - то спасенна крапля вологи,
яку жадно всмоктує порепана шкіра...
Вона пробачила тобі
ще вчора,
коли місяць
нервово пчихнув
над пологим схилом
ночі...
Цей день, що вростає у небо, як сонях...
Це сонце, що править за бога самотнім,
Давно вже не молиться на підвіконях,
Бо всі підвіконня сьогодні безнотні...
Тривожно...
І серцеві вузько у грудях.
І дихання рветься на клапті колючі.
І тіло, як мотанка дикого вуду, -
Хтось голками гострими штрикає, мучить...
Це місто, заселене тінями літа,
ці вулиці, стерті до голого ліктя,
ці вікна, що впали у вічність очима,
і це перехрестя за світу плечима
нагадує сни, що зблудили у яві -
напівнезабуті,
напівнеласкаві...
А літо заду́шне ще й супиться -
Йому би ще вікон і... вік.
Аби прогиналися вулиці,
Аби удовиці роззулися,
Бо з хати іде чоловік...
Дивишся на жінку,
що
трохи
несповна розуму,
і з усього серця
жалієш її...
Він - чоловік непростий,
а неабияка цяця,
запакована
у
відполірованому кейсі
дорогого мазератті...
Ми з тобою танцювали танго.
Ти майстерно, а я не надто...
Бо вперше...
Незнайомцю,
яке то щастя, що ми не знайомі!
Яка то благодать,
що день за днем твій виквацьований каблук
не толочить поділ моєї сукенки...
Аби не було розчарування пий гірку каву ще вдосвіта,
коли небо висипає на землю безвинну наготу...
Перша студінь захохкує вікна,
Морозцем осідає на гіллі.
Розчинилася вись перелітна,
Тільки пера насипались білі...
Одна... супроти світу.
А інколи й супроти себе самої...
Чекаю дня без підлості й брехні,
Без підступу і скверного торкання.
Малюю мрію на отім вікнні,
Де затихає сонця тінь остання...
Не кусай мене за п*яти,
бо вони й без того порепалися від болю,
що вже навіть роса не служить ліком,
а, наче соровиця*, затікає в кроваві тріщинки...
"ТОП++ - до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
