| |
І знову прірва. Знову це важке і водночас таке невагоме падіння у глибоку невість. Пронизливий свист у вухах, неможливість вдихнути розріджене повітря. А ще каменепад – то падають на плечі гранітні брили, що вислизнули з-під ніг. Ще тоді, коли був угорі, над прірвою, балансуючи останніми позитивними думками. Чомусь отак завжди – каміння, що було під твоїми ногами, падає униз повільніше, аніж ти, а, падаючи, боляче гамселить по спині. Ліпше стояти не на граніті, а на чомусь невагомішому, тоді менше буде боліти. Хоча, хто зна, чи менше…
Кажуть спостерігати за чиїмось падінням нецікаво. Цікаво робити ставки на змогу піднятися з дна. Я не вірю в це. Падіння вимагає так само багато зусиль, найбільше з яких, напевне, відмовитися хотіти. Безглуздя? Звісно! Але… Ти спочатку відмовляєшся хотіти вставати зранку, іти на роботу, потім відмовляєшся від спілкування, від телефону, інтернету, потім перестаєш хотіти готувати, перестаєш хотіти комфорту, потім… А потім вже не треба відмовлятися, перестає хотітися саме. А там уже й урвище за півкроку. Все так просто! Так до банальності просто!
***
Падаю. Волосся куйовдить чужий вітер, чуже сонце вибілює очі, чужий дощ протинає наскрізь єство. Все чомусь таке чуже у цьому твоєму, і тільки твоєму, особистому падінні. Краще були б чужі руки там унизу, куди падаєш…
Цікаво, а чи можна падати вгору? Чи було б те, уверхпадіння, таке саме по своїй суті, як і політ у невість чорної прірви? Агов?! А може спинитися? Може спробувати падати уверх? Адже там – янголи! І отже не руки, а крила. Їм легше, будучи чужими, ставати твоїми.
Та чи не пізно ще, чи не пізно? Підкажіть! Агов, тут є хто?!
***
…А ви, ви падали колись у провалля невідомості, не знаючи чи повернетесь назад? Хоча, чи можливо знати напевне, що повернешся, якщо кудись вирушаєш? То що вже говорити про падіння…
У вухах свист, вже й не у вухах, а у мозку. Повітря не вдихається, але є шкіра, вона вбирає кожен атом кисню. Рук унизу не бачу… Туман. Ще падаю.
І все ж… може таки повернуся. А потім… потім спробую впасти у небо.
Робіть ставки, панове!
Січень 2015 р.
|
та
у Вас 
0
