***
Цей день, що вростає у небо, як сонях...
Це сонце, що править за бога самотнім,
Давно вже не молиться на підвіконях,
Бо всі підвіконня сьогодні безнотні.
Спитаєш, котрими блукає шляхами
Розхристана втома, ота, що від ночі
Ховає дверцята маленькі і брами,
І всі силуети солодкі, і жовчні...
Троянди зів'яли, троянди посохли,
І кров загустіла на пальці у ранку.
У світлій каплиці зібралися волхви...
У пащі підвалу звиваються бранки...
Ця мить не несе ні спасіння, ні муки.
Це слово не злизує з вікон оскому.
Впиваються в небо поморщені руки...
Та ти помовчи, не розказуй нікому...
Про соняхи ті, що у небо вростають...
Про сонце, що богом себе уявило...
(2.10.15)
Уже Ваше ім'я обіцяє, що саме так і має бути! Та чомусь після оманного ранку завжди настає істинний вечір... Дякую!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Дякую, пані, Катю, за коментар. Випадки розстрілу ворогами не тільки військових, а й цивільних громадян України не поодинокі. Ці російські зл
та
у Вас 
0
