Назву цій країні, де живуть кольори, аромати, несподіванки, ми придумали колись разом із моїм сином. Буду рада, якщо вірші для дітей зможуть додати трохи гарного настрою і дорослим.
сторінка: Вірш-казка
| АВТОР ТВОРУ:
СВІТЛАНА ЛУЦКОВА
Картина острозької художниці Тетяни Лінник "Білі нарциси", на перший погляд, нічим особливим не вирізнялася: кілька квіток у високій кришталевій склянці, коло них - наче втомлений, склав крильця метелик... Але написана вона була так щиро, що мимохідь викликала у мене майже дитячий спогад.
Він був написаний повністю песимістичним. Та завдяки Тамарі Шевченко став миттєво оптимістичним. А вона лише замінила декілька слів. Я їй вдячний, мені так більше подобається.Як воно в житті буває, легенький дотик і значення повністю друге. Мені спало на думку, що так і в нашому житті, потрібен легенький дотик, і все налагодиться.
Тікати можна повільно, як осінь,
як птах на околиці співу, як гливи із лісу,
але здогонить тебе усе той же сніг,
і щоразу він буде іншим
Іван Андрусяк (зі збірки «Отруєння голосом»)
Витікають із хмар перестояні сині меди.
Утікають з-під ніг перетоптані звичні твердині.
Самосуд ще триває, та я не вернуся туди.
Самоосуд звершивсь – самоту обираю віднині.
Закінчились думки. Тра’ купити іще цигарок.
Цілий дім заснували слідами розбещені лярви.
Нині з моди виходить банальний терновий вінок.
Нині входять у моду пишноти, амброзії, лаври. ......
Літнього сонця кривава краплина стікає Вікнами, вікнами – просто до чарки з вином. Каїн, схилившись, на Авеля, брата, чекає. Чарка виблискує. Каїн чигає котом.
Квапиться час. Не проходить миттєве закляття. Душно, як в пеклі, і котиться піт із чола. «Авелю, де ти? Чи ми із тобою не браття?» Пальці стискаються. Гнеться краєчок стола. Кат навісніє, напружено мружачи очі, Аж заболіло під чорними п’явками брів. Літо. І спека. І каїнів – скільки захочеш. Авеля жодного в натовпі він не зустрів.
Каїне, слухай, хіба це тебе налякає? Блимнеш з-під лоба, неспішно чарчину доп’єш. Авелів більше у роді людському немає? Отже, сьогодні найслабшого каїна вб’єш.
1997
Світлана
Сергіївна Луцкова народилася 21 червня 1971 року в селі Майкові
Гощанського району на Рівненщині в родині вчителів. Закінчила
Крем’янецьке педагогічне училище, Рівненський педагогічний інститут.
Тривалий час працювала з
дошкільнятами (музичний керівник в дитсадку), учнями (літературна
студія при районному Будинку школяра), студентами (прес-центр
Острозької Академії та редактор студентської газети), дуже серйозними
дядями й тьотями (керівник редакційно-видавничого відділу Острозької
Академії). Була кореспондентом районної та обласної періодики, а також
львівського «Експресу». Належу до Спілки журналістів України та
літературного об’єднання “Радосинь» (м.Київ, керівник Дмитро
Чередниченко). В 1999 році видала збірку поезій «Дивне коло».
В кінці 2000 року, після переїзду в
Італію, життя переділилося навпіл. Період адаптації пройшов. Ностальгія
та любов до слова – ні.
Рада знайомству і спілкуванню з вами
– нехай і здаля. Проте авіапереліт Мілан (Мальпенса) – Київ триває
всього дві з половиною години.
ДО МОВИ Не дай, не дай мені спіткнутись – Я мрію мудрості навчитись. Дозволь до тебе пригорнутись І сили з рук твоїх напитись.
Не дай, не дай мені втомитись. Я – сповідь, ти – моє причастя. Дозволь від тебе загорітись І знов повірити у щастя.
Коли ж мені з прощальним дзвоном Зима опуститься на плечі, Дозволь твоїм лишитись словом У безсловесній порожнечі 1992
Польові яскраві квіти Я пішла збирать весною, У в долині горицвіту Познайомились з тобою. Їх чарівною красою Ми до ранку любувались, Там під зорями у полі Цілувались, цілувались.
Світлана
Сергіївна Луцкова народилася 21 червня 1971 року в селі Майкові
Гощанського району на Рівненщині в родині вчителів. Закінчила
Крем’янецьке педагогічне училище, Рівненський педагогічний інститут.