Кришталь прозорий мусить задзвеніти! Останній штрих. Кінець початком став. Промінчик сонця, білі-білі квіти, - Й весняний спогад пензель доспівав. Картину - в рамку. Ми давно не діти. Колишні рани затяглись плющем. От тільки мрії, наче білі квіти, Так ніжно пахнуть сонячним дощем. Тепер, напевно, легше зрозуміти, Чом сон втікав з-під стулених повік. Твої слова, неначе білі квіти, Тулила я до розпашілих щік. Тепер, напевно, легше відрізнити Палкий вогонь від стихлої жаги. Твої цілунки, наче білі квіти. Й від білих квітів біло навкруги... ... Я бережу листи твої невмілі. Я бережу прощальне "не забудь". Твої сліди, неначе квіти білі, Весною, мабуть, знову розцвітуть.
|