Я бачив птаху без крила,
Вона лиш жалість викликала.
Немов та квіточка цвіла
У небі, в час, коли літала.
Їй підкорялися вітри,
Гаряче сонце не лякало,
Вона літала в вишині
І крила гордо розпускала.
А зараз... Небу вже чужа,
Це розуміє, та все хоче
У вись злетіти... Все дарма,
І плачуть від безсилля очі.
Щось мовби вдарило мене:
Ці слози птаха- подих ночі,
Шаленний біль по тілу йде
Так і в народу плачуть очі.
Він мов цей птах, що без крила,
В небо піднятись дуже хоче,
А чиясь сила руйнівна
Крило зламала і регоче.
Та він все рветься у політ
Крила його це Захід, Схід,
Уже б і небо підкоряв,
Лиш вкотре хтось крило зламав.
А він все хоче в чисте небо.
Та зрозумій що крила треба:
З одним ніяк не політаєш,
З одним ти жалість викликаєш.
| 
та
у Вас 
0
