Татко нам купив комп'ютер.Й килимок для мишки.
Петрик взяв той килимок, поглянув скоса трішки.
Бабцю й діда він спитався, що ото за штука?
У руках вертів, дивився. По столі ним стукав.
Потім взяв той диво-килим. Тицьнув в носа кішки.
Але кицьку не цікавить килимок для мишки.
Як усе ж воно працює? - думав наш хлопчина.
Лиш під вечір здогадався, в чім ото причина.
Килимок у кут поклав. Не спить. Чекає нишком.
Ну коли ж той врешті зловить цю хитрющу мишку.

В селі у бабці влітку був тепер малий Тарас.
Погнав корову пасти якось хлопець перший раз.
Сказала бабця Галя:- Ти, малий,тепер гляди,
Щоб було в неї досить смачненької їди.
Щоб де у рів не впала. В ліс густий не йшла.
Під наглядом надійним в тебе там була.
Півдня під диким сонцем наш Тарас корову пас.
В обід схотів до бабці, щоб поїсти і поспать.
- Та, певно, досить пасти?- старших хлопців він спитав.-
Коли вже буде сита врешті-решт корова та?
- Дивися на корову,- вчив сусіда хлопчака,-
Як роги стануть білі,- значить, повна молока.

Оце прийшов до кума кум, щоб той пораду дав,
Бо так ревнує свою жінку. Просто аж біда.
- Хоч вір не вір, а поруч з нею я, немов король.
Її нема,- нервуюсь знов. Втрачаю аж контроль.
Учора, куме, сварка була. Певно, допекло.
Тепер, що хоче, те і робить. Мов мені назло.
- Сідай за стіл, хильнем по чарці. І забудь про це.
Бери салат, картоплю, борщ та голубці й сальце.
А я своїй що хоч дозволю. Куме, я ж не звір.
Чого даремно нерви їсти. Марно це, повір.
Ти знаєш, куме, це дурниці. То усе мине.
Та хай моя що хоче робить... лиш було б смачне.

Півдня чомусь сусідський Ромко ходить сам не свій.

Як пес приблудний злий. Йому чогось немилий світ.

Сусіда Гнат якраз на пиво кличе. Та дарма.

Та де . Немає сили і енергії нема.

Люда довго приміряє гарні речі модні,
Треба йти із чоловіком на бенкет сьогодні.
Чепуриться, звісно, жінка, певно, дві години,
Там же буде в ресторані точно півродини.
Вася думає вже зранку, скільки грошей нести.
Ледь не злий, бо сухо в горлі й трохи тиснуть мешти.
Врешті-решт пішли обоє на оту забаву,
Привітали свата Мішу, сваху Ярославу.
Потім сіли всі за стіл. Щоб голод придурити.
А жінкам не дай наїстись,- дай наговоритись.
Доки Вася ще не встиг очей собі залити,
Стала Люда чоловіка всій рідні хвалити:
- Вася майже ідеальний, не скупий, до речі.
Він мені завжди купує досить гарні речі.
Я ж не прошу щось від Гуччі, від Діор чи Прада.
Хай своє, гарненьке, рідне. Буду тільки рада.
Чи спідничку, чи костюмчик, чи взуття хороше.
Словом, треба, чоловіче, певну суму грошей.
Вася лиш бубнів під ніс: - Та де ж тих грошей взяти?
Але жінці при родині  мусів обіцяти.
Та розквітла, наче пава. І щаслива просто.
Вася мовчки їв і пив. Хоча "кипів" від злості.
- От як вміє підбрехатись. Так старалась, бідна.
Щось новеньке їй купи. Своє, гарненьке, рідне...
Вдома знов ту саму пісню чути від дружини:
- Треба, любий, прикупити трохи одежини.
День чи два ще Вася думав про обновку Люди:
- Хоче щось нове та рідне, то нехай вже буде!
Через тиждень все ж призналась Люда якось свасі:
- Щось новеньке? Звісно, маю. Он, синяк від Васі...

Дід Степан додому їде на маршрутці ввечір,
В нього нині гарний настрій, як завжди, до речі.
Поруч мама із синочком балакучим досить.
Той по-свому щось лопоче і цукерка просить.
Дід Степан дививсь і слухав. Й вирішив озватись:
- А скажи мені, козаче, як тебе лиш звати?
Той малюк на діда глипнув і промовив тихо:
- Я ще, дядьку, не козак, а просто лиш Василько.
- Як по- батькові тебе?- хлопчину дід спитався.
Той на матір косо глянув, трохи застидався.
Дід по-іншому тоді вже став його питати:
- Ти скажи-но нам, як мама вдома кличе тата?
Може Гриць, Петро, Микола? Ти подумай краще...
Той замовк, подумав трохи і згадав неначе.
Майже пошепки сказав, що татка звуть інакше...
- Часом мама каже ТЮТЯ, а частіш ЛЕДАЩО.