Прийшла  в наши рідни гори.

Од каль, лем Бог знає сесе.

Іде і чудеса творит

З вшиткого, што з собом  несе.

батьки сіяли слова

в селі в місті в хаті

і мова їхня цвіла

Листопадова  ніч

Зависне  над селом і містом.

Спішить хмара  гнана вітром

З мішком повнесеньким  води

По карпатських верхах ходить

Осені вдягнувши митру

Читаю біль з твоїх очей

Його словами не є сльози

Такі гарні гори

В осені костюмі.

Тут  вечірнім морем

Місяць пливе скоро,

Як думки розумні

Яких дихнув Творець...

Ти сказала йому

Що ти любиш цю осінь

Свою пісню сумну

Ти йому заспівала

Україна без посла з Москви.

Північ палить у Київ мости,

Щоб зневолити  край.

Мій народе співай:

Не  одурять нас брати з Москви.

Той   вітер колише минаючі ночі.

А ті присипляють втомлене життя,

Яке  хоч сонне, приснути  не хоче,

Бо весь час говорить минаючим  я.

Все проходить, все минає...

Це не осінь, це життя,

Яке то щастя бути в себе,

Де рідна земля й своє небо.

Де твої друзі і родина...

Це рідний край, це Україна!

Бог хотів мати тебе в Небі.

Орали там надії ниву.

Господь подумав: - Тобі треба

Добро сіяти й справедливість.

А ти послушне дитя Боже.

Ніколи не був проти Нього

Нас

Прийме такий час

Вас

Вже не буде

Чи справедливо

Плакати співом,

Молитись гнівом?

- Напевно ні.

Заговорив надійний дзвін

Душею, яка в ньому спала.

Народ, який ішов до змін

Сонце своїм зором

Замальовує осені плід

Своє завтра візьми нині.

Зберігай, як віру в Бога.

Хтось стоячи на колінах

Чи ж знов історія завмирає

На сторінках рідного  краю?

Поезія, це думка одягнена в слово.

Коли пована  суті, то душу огріє.