|
|
В розділі матеріялів: 2570
Показано матеріялів: 2541-2560 |
Сторінки: « 1 2 ... 126 127 128 129 » |
|
Теж роки чотири тому писав...
| сторінка: Анархист
| АВТОР ТВОРУ:
Анархіст
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Анархіст
|
Дата: 05.11.2007
|
|
|
Роки чотири тому писав різне таке...
| сторінка: Анархист
| АВТОР ТВОРУ:
Анархіст
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Анархіст
|
Дата: 31.10.2007
|
|
Анархіст (Владислав Гаврилюк) народився 3 квітня 1987 року в місті Києві, де проживає і досі. Студент Київського національного торгівельно-економічного університету.
Захоплення - філософія, історія (в першу чергу ліворадикальних рухів), поезія символістів.
| сторінка: Анархист
| АВТОР ТВОРУ:
Анархіст
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Анархіст
|
Дата: 30.10.2007
|
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
У вологих сутінках чути слова,
схожі на амфібії, аморфні і безособові, важкі і пухкі, ніби вата. Отакі ватяні
кульки набиваються у вуха, у рота, поступово затискають у цупкі м’які тенета
так, що неможливо і мовити, неможливо продертися крізь їхню ніжну нав’язливу
присутність. Вже нема як говорити, слухати, дихати. Геть усе єство запорошене
ватяною грудою. Аж давить. Давить-давить. Захлинається повітря у грудях. Його
раптово не вистачає. Тому чорніє ув очах. І летять блакитні метелики, немов би
на світло нічного ліхтаря. Запорошена голова аж до запаморочення. А що то? Лише
слова-слова… Зайві-зайві, ніби не краща за них тиша… Особливо за такі слова...
|
Холодний дощ б’є у ромашкові
долоні, заглядає у сині зіниці диких дрібненьких квіточок: ви ще не впали? І
вони відповідають завзято: ще не впали під твоїм холодним струмом. Не впали.
Вони дивляться на світ зволоженими очима. Не шукають сонця. Їм краще так:
такого вологого і прохолодного, вони його чекали натомість жовтим, аж
гарячо-коричневим спекотним дням. Він зриває їх ніжні пелюстки, торкає недбалим
нестримним рухом їх голівки: нате вам. Вони позіхають під його дотиками. Ні,
вони не говорять "ні", позіхають журно. Через непорозуміння. Мабуть,
через непорозуміння. І дивляться в траву, знайому і байдужу до них. І вона йому
вдячна. А він, мінливий і бездумний, вже десь по інших стежках, серед інших
квітів.
|
І вже нікуди не ідуть потяги,
не тягнуться у небо залізною гусінню. По вікнах таємні знаки – обриси
незнайомих облич – чарівні символи нездійсненності. Залишилось тільки закрити
очі і снити тими, хто на склі, оживляти прозорі постаті дотиком вій і нічною
фантазією. Місто впало у зиму, чарівну і дзвінку. Насправді, воно замерзло у
кригу, і оживе лише із дотиком тепла, коли розтануть льодові бурулі.
|
Символ погляду і руху. Символ
самотності – поодинока постать серед жовтого листя. І сипле осінь наступні
трагедії. На столик міської кав’ярні падають зшитки її почуттів, просякнуті
сумом і горем: жовті і червоні, як наостанок пережиті. Серце...
|
Леся Мручківська народилася у місті Київ. За освітою режисер,
філософ. Живе і працює в місті Києві. Перша прозова публікація – в
літературно-мистецькому журналі "Світовид" у 1999 р. Леся - переможець
Міжнародного літературного конкурсу "Гранослов-2004" у номінації "проза". За
результатами конкурсу вийшла друком перша книжка – збірка прозових творів "У
пошуках ноти".
|
Катруся Матвійко народилася 31 січня 1989 року в м. Ірпінь Київської області. У 14 років написала свій перший вірш.
Катруся - лауреат літературних конкурсів: "Вірю в майбутнє твоє , Україно" та "Творча молодь Приірпіння".
2006 року вступила до Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова на філологічний факультет. Друкувалася в журналах "Дніпро"(2005 р.), Жінка"(2007 р.), альманаху "Первоцвіт" (2007 р.).
Катерина надіслала свої вірші ще тижня зо два назад. Я, автор сайту, чекав, поки вона зареєструється на сайті, щоб опублікувати твори під її іменем. Та не дочекавшись, публікую під своїм.
|
|
Весняний ранок ніжний, як вуаль
Світ огортає сонячним промінням.
Дзвенить роса срібляста, мов кришталь.
Блукають в травах тіні-сновидіння.
Рожевий цвіт прибрали пелюстки
І пишно так підноситься над світом.
Зеленим листям шелестять гілки,
Розчісує волосся вітам вітер...
|
|
Вона народилась з прозорого подиху весен,
З роси і туману, із срібного сяйву зорі,
Із співу птахів і мелодії тихого плеса,
Колисочку місяць для неї завісив вгорі.
Гойдали її хвилі ніжної казки
І кликали мавки щоночі в чарівні гаї.
Горнулась вона до землі віковічної ласки
І вчили її найдзвінкіших пісень солов’ї...
|
Марія Морозенко - поетеса, член Національної спілки письменників України
Для
переходу на головну сторінку поезії автора натисніть на
цей лінк
Сторінка обговорення творчості автора за цим лінком
Ти...
Ти навчив мене пізнати смак любові,
Відчувати радість і жагу.
Де кохались ми – там квіти веселкові.
Де розсталися, там трави у снігу.
Ти навчив мене терпіти і прощати,
Гордість зневажаючи не раз.
Де кохались ми – там ніжно-білі шати.
Де розсталися, немає барв для нас.
|
|
"видалено за бажанням автора".
|
Люблю. І обіцянки не порушу.
Не зраджу. Не покину. Бо люблю.
Розстібну ґудзики. Порину в душу.
Я кожен мент і подих твій зловлю...
|
Якби я вміла малювати, то тут би був його портрет.
Могла б його я цілувати, коли б я вміла малювати,
А так – не вмію...
|
Досвітки – світанки – ранки:
Розповзаються коханки
По хатах.
Їх обвели, обкрутили,
Обманули, обдурили
Там, у снах...
|
У році старому зітхають сокири
На цвинтарі зимного лісу.
Тому у новому все тихо і мирно:
Ліси наші – лисі...
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
