Віра
Йде плачучи мати закуреним полем,
Шукає синочка, кровинку свою,
Але вже живого не знайде ніколи,
Бо він за Вкраїну поліг у бою.
Ступає на землю, що кров’ю залита,
І дивиться пильно на мертві тіла –
Розстріляні хлопці лежать, наче сита...
Та рідну дитину і тут не знайшла.
А син її плаче і стогне від болю,
„Ой мамо, рятуйте!” Та мати не йде,
Не знає, де син, і все ходить по полю,
А німець людину на розстріл веде...
Війна вже скінчилась, вертають солдати,
І бачать, як жінка самотньо стоїть,
В очах її сльози, бо жінка ця – мати,
Яка все ще вірить синочка зустріть...
Другие материалы по теме
Додав: К@труся (18.02.2008)
| Автор: © Катерина Матвійко
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 7
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА