Де  суть не вилитих   думок,

Що   біля нас кружляють

Й наповнюють  душі садок?

Глянь,  правди   відлітають.

Сиджу тихо і думки сортую.

В них майбутність моя не спіймана.

Хоч далеко, но я тебе чую,

Ти у мріях зі мною Оксано.

Перепрошую вас браття

За те, що вас не покохали.

За все минуле, за прокляття,

Коли народ наш зневажали.

Тоді ми стояли

Під небом осіннім

Дощі нам співали

Про сльози родинні

А  ми не боялись

Ні завтра ні вчора

Читаєш

І чуєш

Не знаєш

Жартуєш

Ідеш

Спішитися

Миритися

Бо час скоро минає

Є святиня! Є святиня!

Це людей наших княгиня.

Коли б Тарас писав як ви

Москву і царя славив

Не знав би горя ні біди

У московській державі.

Ось, хтось гривню взяв у руку

І почав її душити.

А вона дитячим звуком:

- Я своя. Я хочу жити!

Що  скаже  той, кого нема?

Запитання летить в життя,

Хоч  вже говорить сивина,

А тут  ще запалу вогні,

Хай звучить між нами...

Години лишаю.

Не стежу за ними,

Не плачу. Співаю.

Вони пішли з димом.

Ти заговорив сльозами мами

Тебе почули й зрозуміли

Знають що ти мовчав роками

Своє сказати не мав сили

Життя триває. Час говорить

Величчю Того, Котрий творить.

Глянь, як  осені краса чарує.

Її  нам Геній щедро  дарує.

Вітри правди наш край оминають

Тепло волі не гріє дітей

Брат з за межі профітами грає

Не тим шляхом  веде нас Мойсей ...

Якщо ми будемо німі

Промовлять голоси брехні

І наша правда буде тихо пропадати...

Мої слова весь час малі

І важко їм літати

Важко  відбитись від землі